Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

В Стажера задзвонив телефон. Він не зронив ні слова, а коли розмова була закінчена, він підійшов до Лангре.

– Мені прислали документи по Ніколасу Романову. – Пробурмотів Стефан.

– Добре, і що там? – Відповів Лангре і, взявши під руку Стажера, відвів його убік, в надії відійти чимдалі від натовпу жінок і нарешті запалити.

– Погано. – Говорив Стефан. – Ніколас романів загинув три роки тому. Хлопець стояв на зупинці, в яку влетів джип. Ніколас помер через кілька тижнів в лікарні.

– А хто тоді Ловець Снів?

– Поняття не маю.

– Стоп! – Лангре все ж дістав цигарку і підпалив. – Хто тоді Ловець Снів? 15 років тому сім'я Романовых потрапила в автокатастрофу. Його батьки загинули, а він п'є 12 років і чекає, поки його на зупинці не зіб'є джип. І в лікарні він помирає. Потім, хтось – Ловець Снів, бере його ім'я і на протязі трьох років намагається помститися водієві автобуса Алексу Крамеру і іншим пасажирам. Потім він шукає еліксир безсмертя і набирає в інстаграмі 300 млн. підписників.

– Так!

– А ми навіть не знаємо хто це? – Голос комісара ставав все голосніше. – Ти знаєш, що він перевів 10.000.000 євро для допомоги психіатричним лікарням Франції і Англії, а королева запропонувала йому титул сера, але він від нього відмовився.

– Смертельно хвора Ганна мало того, що видужала, так зараз від нього вагітна. І ми поняття не маємо хто він?

– Я не знаю.

– Ця людина стала членом найдревнішого, першого і таємного Братства Дев'яти Невідомих, а ми навіть не знаємо хто він?

– Цар. – Боязко відповів Стефан. – Після в'язниці, він став Цар.

– Він скрізь стає своїм, як таке можливе? – Лангре кинув цигарку на землю і придавив підошвою свого черевика. – Що робитимемо?

– Потрібно шукати слід. – Запропонував Стажер і показав рукою на камери спостереження біля найближчих магазинів.

– Шукати треба, але важливіше, не куди поїхали, а звідки приїхали.

Час обіду давно пройшов, а Стефан і Лангре не змогли собі дозволити навіть легкого перекусу. Лангре перебивався цигарками, а настрій Стажера не дозволив йому і цього. Вони намагалися зібрати записи з найближчих камер спостереження, але ця витівка була безуспішною. Зате вдалося підключити телефон Ганни до ноутбука, і через кілька хвилин знайшлася остання фотографія – білий автомобіль, на якому не видно номерних знаків, але на дверях було зображення фірми "Losa standart infinin".

Потім вони встановили, що за годину до події, автомобіль прибув до приватного причалу цієї ж фірми, там швартувалася їхня яхта. Це стало наступним пунктом і зачіпкою.

– Сьогодні ми вже туди не поїдемо. Я впевнений, що зараз цієї яхти на місці немає. – Повідомив Лангре. – І якщо я зараз не поїм, то когось, пристрелю з голоду.

Стефану дуже сподобалася ця думка, і він тут же заліз у всесвітню мережу в пошуках хорошого ресторану в Римі.

– Я, звичайно, вибрав би піцерію якщо вже ми в Італії, але ціни тут вас не потішать.

– Знайди хоч щось. – Відповів йому Лангре і відійшов убік, щоб знову запалити.

В кишені завібрував телефон. Це був виклик від сера Альприма. Лангре сказав лише одну фразу:

– Їх викрали.

На тому боці повисла тиша. Лангре робив затягування за затягуванням, доки не почулася відповідь Альприма:

– Вбити людину – не проблема. Проблема – влаштувати його смерть, щоб не було підозр.

Глава 5

Яхта вийшла в море, покинувши затоку. Стометрове судно йшло по воді зі швидкістю в тринадцять вузлів, часом підскакуючи на хвилях. На ній знаходилося трохи більше двадцяти людей, включаючи Ніколаса, Ганну та чоловіка, який їх запросив на борт, хоч і таким нетрадиційним способом. Господар сидів за довгим дерев'яним столом, снідаючи в повній тиші. Навпроти – Ніколас з Ганною, їх руки і очі були зав'язані. Все, що вони могли чути, це звуки столових приладів, кроки по палубі і шум моря за бортом.

– Я не розмовляю вранці. – Чувся їм чоловічий голос. – Не знаю чому, але мене це дратує. Мені необхідно подумати про те, що мені снилося, або, як краще розпланувати день. Якщо мені дають спокійно поснідати одному, я стаю щасливою людиною.

Він закінчив і дав знак обслузі забрати тарілку із залишками їжі. Потім він наблизився до Ніколаса і сказав:

– Відсутність відповіді – теж відповідь. Якщо ви зрозумієте цю думку – уникнете багатьох розчарувань. – Чоловік зняв з їх очей пов'язки.

Підійшов охоронець і протягнув пляшку мінеральної води з наклейкою "Loza".

Охорона розв'язала Ганні руки, що б вона змогла взяти склянку з водою.

–Я завжди домагаюся того, чого хочу. Я не змушую людину, не б'ю, не наказую їй, тому що знаю, що м'якість сильніша за твердість, вода сильніша за скелю, любов сильніша за страх. – Він розмовляв з Ганною, не звертаючи уваги на її супутника по сусідству.

Ніколас сказав:

– Як я можу боятися людини, яка дихає тим же повітрям, що і я?

Чоловік посміхнувся:

– Мене звуть Казбек. – Він повернувся до свого столу і, взявши стілець, поставив його поряд з Ніколасом і Ганною. – Я хазяїн корпорації "LOZA". В світі, кожна 10 пляшка мінеральної води, належить мені. – Він посміхнувся, щоб показати свій статус і зробив паузу, під час якої подивився на берег:

– Я завжди перший. Ніхто не вірив в мене, тому я зміг.

Ніколас мовчав. Ганна дивилася вдалечінь, через плече їх нового знайомого, на море. Вона не відчувала страху, тому що її чоловік був поруч, а одже, все буде добре.

– Я розумію, що в кожного з нас різні погляди на життя. Одним керує помста, іншим слава, третім гроші і так далі.

Казбек дістав банківську карту і помахав нею перед лицем Ловця.

– Ось дивися. Всі наші документи і гроші на цій карті. Місцерозташування карти завжди можна легко впізнати, маючи відповідні пристрої. Людьми дуже легко керувати і дуже легко натиснути, але я інший. Гроші мене не цікавлять, влада теж. Чого варті тридцять мільярдів доларів, якщо на них не можна купити прогулянку в гори зі своїми батьками?

– Кожному треба, щоб у важкий момент хтось сказав: "Я поруч".

– Трапляється так, що ті, хто поруч – помирають. – Відповів Казбек.

Ніколас його доповнив:

– Людина помирає тоді, коли помирає останній спогад про нього.

Господар яхти посміхнувся. Їх бесіда вже почалася, а він все ходить навкруги.

Прислуга вже принесла чайник з окропом, кілька чашок і один невеликий заварник. Чоловік почав заварювати чай для своїх гостей, продовжуючи говорити:

– Легко перетворити будь-яку пропозицію на текст з Біблії. Досить просто вставити