Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Їх бесіда призупинилася, як тільки поряд з їх столиком з'явився офіціант, тримаючи на підносі дві чашки кави з дивовижним ароматом.

– Ось ваше замовлення. – Сказав офіціант. – Пробачте за очікування, сьогодні багато відвідувачів в цей час.

– Зовсім не страшно. – З посмішкою відповіла дівчина і підтягнула до себе каву. – Ми навіть не помітили, як швидко пройшов час. Будьте добрі, ще лавандовий латте.

– Пару хвилин. Хороша компанія і приємна бесіда, іноді кращий спосіб скоротати час. – Так само привітно додав офіціант і подивився на Ніколаса. – Дякую за ваше розуміння.

Офіціант віддалився, і м'язи на обличчі Ніколаса розслабилися. Останнім часом він різко реагує на підкрадання з-за спини. Ганна відпила трохи і знову мило посміхнулася, серйозність Ніколаса їй передалася.

– Ти хотів розповісти легенду. – Нагадала Ганна своєму коханому.

– Так. Точно. Суть легенди в наступному.

"Одного прекрасного дня два дуже втомлених від небесних справ янгола вирішили відправитися з раю в Прованс, так би мовити, в заслужену відпустку. Вони з'явилися в одному з місцевих сіл пополудні і були неабияк здивовані тому, що там ніхто не працював: вулиці були порожні, а всі мешканці села з насолодою вдавалися до пообіднього сну. Тоді янголи вирішили заглянути до церкви, де виявили священика, що хропів прямо на лавці. Розштовхавши його, вони поставили пасторові закономірне питання:

– Що тут відбувається, і чому ніхто не працює?

Священик не злякався і не розгубився, він спокійно пояснив, що влітку пополудні в Провансі занадто спекотно, щоб займатися чимось іншим, крім сну. Коли ж денна спека, відступає, люди відправляються вечеряти: ввечері займатися справами нікому не хотілося.

Янголи вразилися такому стану справ, негайно повернулися на небеса і попросили Бога терміново щось зробити. Подумавши, вони спільно вирішили заселити Прованс комахами, які в найспекотніші години скрекотатимуть особливо голосно і таким чином,стануть заважати мешканцям спати в робочий полудень. Але план провалився. Жителі Провансу продовжували спати після обіду, а спів цикад став сприйматися ними, як звуки колискової".

– Сієста. – Вигукнула дівчина. – Це ж історія про сієсту.

– Звичайно, сюжет народної легенди – наївний, але, як мовиться, казка брехня, та в ній натяк. Літній пообідній сон в Провансі є і до цього дня, адже сієста – не суто іспанський звичай. Більше того, в Провансі і сьогодні існує приказка: "Il ne fait pas bon de travailler quand la cigale chante" – "Недобре працювати, коли співають цикади".

– Виходить, що бібліотеку треба шукати в Провансі. А, як ми дізнаємося, де саме?

– Я думаю, що відповідь і є в цій відомій легенді. – Поставивши чашку на стіл, сказав Ніколас.

– Ти думаєш, церква?

– Так, ось тільки яка.

– Хіба їх так багато?

– Навіть занадто, я б сказав. Свого часу християнство мало колосальну владу. Тому таких храмів побудували багато.

– Шкода, що більше немає твоїх підписників, вони б швидко знайшли потрібну інформацію.

– Ось тут ти права, але лише наполовину. Банда в мене все ж є. – Ніколас дістав свій кнопковий телефон і, замислившись на секунду, ввів номер по пам'яті. – Є в мене один знайомий, який зможе нам допомогти.

Поки Ганна насолоджувалася променями сонця, Ніколас розмовляв по телефону. Він тримав у вуха трубку і кивав головою, уважно вбираючи інформацію.

– Ти думаєш це саме вона? – Почувся голос Ніколаса. – Тоді я спокійний. Дякую за допомогу. Передавай Васо від мене вітання.

– Добрі новини? – Запитала його Ганна з цікавістю.

– Так, є один варіант. Церква Святого Жана Мальтійського.

– Чому саме ця? – Здивувалася дівчина, і в той же час здивувалася такій впевненій відповіді.

– Гадаю, що нам потрібна найстаріша. А це церква Святого Жана Мальтійського. Її побудували в тринадцятому столітті на місці каплиці і хосписа братства госпитальєрів. Одна з перших церков у Провансі, вона входила до складу Монастиря їх ордену, інша його назва – Орден Мальтійських лицарів, який розташовувався поза стінами Екс-ан-Прованса в оливковому гаю. В сімнадцятому столітті при розширенні міських стін, Монастир з церквою виявилися в середині міста. Землі Монастиря були продані місту, утворивши міський квартал Мазарин.

Церква також відома тим, що була усипальнею графів Провансу. Екс-ан-Прованс місто і комуна на південному – сході Франції в регіоні Альпи Блакитний Берег. Вона була побудована на місці колишнього римського форуму першого століття, яке у свою чергу, розташовувалося, згідно з переказом, на місці колишнього язичницького храму, присвяченого Аполлону.

– Якщо все так – то це сама відповідна церква для нас. Її історія багата на різні таємниці і секрети.

– Мій знайомий знає, де знайти найдостовірнішу інформацію, тому я впевнений, що він не помилився, вказавши нам саме на цю церкву.

– Що з нею зараз?

– Нині вона належить міністерству братства апостольських ченців. Ця будівля багато разів переходила з рук в руки, руйнувалася і відновлювалася.

– Виходить нам потрібно їхати туди. – Зраділа Ганна. – Що можна подивитися в Ексі?

Ніколас був радий її підтримці.

– Екс – знаменитий своїми фонтанами. Найбільший і найвідоміший знаходиться на бульварі Курей Мирабо, головній вулиці міста. Разом з десятком інших фонтанів, Екс славиться своєю архітектурою. Дзвіниці в Екс-ан-Провансі, а в ширшому сенсі в Провансі – кампаніли – виконані з кованого заліза. Це дозволяє сильним вітрам Містралю текти прямо крізь них, оскільки твердий камінь був би зруйнований силою вітру.

– Я б дуже хотіла з тобою побувати там!

– Коли все закінчиться, ми тільки і подорожуватимемо світом.

Поступово Ніколас і Ганна залишилися одні серед порожніх стільців. Ще півроку тому вони тримали в руках колоду карт і розгадували її таємницю, а зараз перед ними чоловічий перстень.

– Я все думаю про ту церкву, про яку ти розповідав. – Несподівано серйозним тоном заговорила Ганна. – Наскільки я зрозуміла, вона належала ордену госпитальєрів.

– Або ж Мальтійському ордену – Додав Ніколас.

– Так. Адже це інші лицарі і інший Орден. Як вони пов'язані з Бібліотекою Братства Дев'яти Невідомих?

– Це дійсно інший Орден і я не знаю, як вони пов'язані, але зв'язок є, і це ще одне завдання.

– Якщо це товариство людей існує на землі вже стільки років, то складно повірити, що всього цього вони добилися без сторонньої допомоги.

– Мальтійський орден – лицарський релігійний орден Римсько-католицької церкви. Старіший в світі лицарський орден, існуючий досі. На сьогодні він має статус організації – спостерігача при ООН і в Раді Європи, що теж дивно для такого маловпливового співтовариства. Наскільки я пам'ятаю, він навіть є державою. Орден видає власні паспорти, друкує власну валюту і марки і має поштові угоди приблизно в половині країн.

– Виходить, що їх Орден і справді є цілою державою?