Епоха слави і надії - Євгеній Павлович Литвак

Дітар подивився в очі Міхи і побачив, наскільки серйозно циган відноситься до цих слів. Він зрозумів, що все його тіло, його розум і його дух злилися воєдино, і він відчув неймовірну силу в середині себе.

– Я пам'ятатиму це завжди! – З ще більшою впевненістю відповів чернець і побачив, як Барон кивнув йому, даючи своє благословення.

– Любити це: слухати і розмовляти, віддавати і цінувати, ділитися і насолоджуватися, довіряти і прощати. Дружина – це душа сім'ї. Вона та, хто своїм існуванням прикрашає наш світ. Чоловік будує дім, а жінка робить з нього оселю. Вона найвірніша опора свого чоловіка і джерело натхнення у всі часи. Своєю любов'ю, опікою та ніжністю вона зігріває чоловіка і окриляє його.

Тепер Барон подивився на чудову Тарсішу.

– Тарсіша! Чи згодна ти стати Дітару дружиною і бути з ним поруч, в здоров'ї і хворобі, радості і печалі, піклуватися про ваш дім? Ти згодна розділити з ним це життя і жити лише для нього?

Барон навіть не встиг закінчити, як дівчина відповіла:

– Згодна!

Вона сказала це так голосно, що сама здивувалася, а Дітар і Міха посміхнулися.

Молодятам подали гірлянди із квітів, і вони одягли їх один на одного.

– Твоя посмішка – моя єдина релігія. – Сказав Дітар, наблизившись. – Тебе робить моєю дружиною величезна любов і те, що ти завжди була на моєму боці, завжди підтримувала мене і оточувала турботою, і так буде завжди.

Після цього Дітар взяв Тарсішу за руку, і присутні почали аплодувати, співати пісні і грати на музичних інструментах, вигукуючи поздоровлення. Урочиста церемонія перейшла в святкування.

Вечір наставав непомітно. Вогні горіли на площі так яскраво, що здавалося, ніби день став довший в два рази і зараз сонце висить прямо над головою. Цигани веселилися і танцювали, ченці приєднувалися до них час від часу, тому що веселитися так, як вони, міг не кожен. Танці і спів, їжа і питво, сміх і сльози, все злилося в одну велику подію. Це було перше велике свято за довгі роки воєн і битв.

– Дітар, нарешті ти став сім'янином. – Кричали йому ченці. – Йди до нас, ми хочемо випити за твоє здоров'я.

– Дякую брати. – Говорив їм чоловік і йшов в натовп, намагаючись відшукати свою Тарсішу.

Він протискувався крізь людей до столу, де сиділи циганські дівчата, в надії зустріти серед них свою дружину.

– Де Тарсіша? – Запитав чернець у дівчат за столом.

– Ой, вона пішла нещодавно до Міхи. – Відповіла одна циганка.

– А ти вже скучив? – Жартували вони. – Ще натішишся своєю коханою. Піди краще повеселися з друзями.

– Піду. – Відповів чернець і пішов до Міхи.

Барон сидів за головним столом у самому центрі. Він святкував більше інших. Навіть будучи в глибокій старості, Міха вмів веселитися і не відмовляв собі в задоволеннях.

– Дітар! – Зрадів Барон, побачивши поряд з собою ченця. – Ти, напевно, шукаєш Тарсішу? – З посмішкою на обличчі говорив Міха. Я тебе розумію. Я теж на своєму весіллі не міг намилуватися дружиною, я був готовий зарізати кожного, хто встав би між нами. – Сказавши це, він розсміявся і випив ще вина.

– Я радий, що хоч хтось мене розуміє. Добре, що я залишив зброю будинку, а то вже послідував би твоїй раді.

Міха знову засміявся. Цей день він чекав не менше, ніж Дітар, і його настрій був, як ніколи веселим.

– Напевно, твої друзі вирішили наслідувати давні традиції і викрасти наречену. – Продовжував веселитися Барон. – Таку красуню, як Тарсіша багато хто хотів би вкрасти, а особливо того дня, коли Дітар залишив свій меч.

– Це гірша з традицій які є! – Відповів Дітар. – Розлучати чоловіка і дружину в день весілля. Піду я все ж за своєю зброєю. – Пожартував чернець і Міха знову залився реготом.

– Одразу видно, що ти чернець. – Трохи віддихавшись, заговорив старий. – Крім "крадійства" нареченої, є ще один старовинний звичай.

Міха показав на порожні стільці, що стояли поруч. – "Прощання" з тими, хто не дожив до свята.

Обличчя Дітара змінилося на серйозне, він розумів, наскільки це важлива традиція для кожного, хто втрачав близьких людей.

– Зараз на цьому місці знаходиться мій син Маркітан. Він щасливий і посміхається… мій хлопчик… – Говорив Міха, стримуючи сльози, розглядаючи порожній стілець. – Я радий, що він сьогодні з нами, нехай хоч і в пам'яті, але з нами.

– А тут сидить Есін. – Раптом почувся голос Надіши. – А його дружина Ліберта в нього на руках.

Дітар різко обернувся і побачив перед собою Надішу з маленькою Гретою на руках.

– А тепер до них підійшли три великі ковалі. – Додав Агіас, приєднавшись до своєї супутниці. – Майстри своєї справи, яким ми вдячні за зброю у великій перемозі проти тварюк. Мріадр поводився, як герой і був для мене батьком. Голос Агіаса став тихіше і настала тиша. Здавалося, що всі веселощі обходять їх стороною. Всі дивилися на Дітара.

– Анріс. – Назвав ім'я чернець, і уявив собі образ загиблого ченця того, що сидить на стільці поряд з циганом. – Ця історія розпочалася з нього! Дуже шкода, що він загинув так рано і не пройшов всі пригоди поряд зі мною! Він здогадувався про людей ящерів, а спуститися в Підземний Світ не зміг. Я немов прожив життя і за нього теж.

Дітар підняв голову і окинув стіл, за яким сидів Міха. З першого погляду він цього не помітив, за столом було багато стільців, але тільки всі вони були порожні. Барон віддав перевагу компанії старих друзів. Всі вони були тут. Навіть старий Авраал. Дітар немов відчув його присутність і його благословення.

Агіас підійшов ближче до ченця і обійняв його.

– Я бачив, як Тарсіша йшла з Іраель, напевно базікають десь. – Сказав йому друг. – Тобі краще побути сьогодні з нею, друзям ти приділив вже досить часу.

– Дякую. – Сказав Дітар і пішов, стримавши сльози в середині.

Чернець повернувся до свого місця за столом, де його чекала записка від Тарсіши. Маленький листок лежав прямо на тарілці, в яку він так і не поклав їжі. Дітар розгорнув послання і прочитав: "Йди додому, тебе там чекають". Але почерк був зовсім незнайомий, і Дітар відразу згадав слова Міхи про традицію з крадійством нареченої.

– Без веселощів на весіллі не обійтися. – Сказав собі чернець і встав з-за столу.

Пробравшись через танцюючих людей, Дітар непомітно покинув весілля і попрямував додому. Пішовши з площі, чернець помітив, що вже глибокий вечір і в