Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже

— Ви десять разів сюди приходили, — провадив далі господар закладу. — Опитували моїх танцівниць, викликали працівників, набридали клієнтам. Уже понад тиждень моє ім’я і сам клуб викачують у лайні. Погано це все для бізнесу.

— Не вигадуй. Після того, як Ніну вбили, у тебе аншлаг. Ніщо так не притягує клієнта, як запах крові.

Камінські простяг руки догори, ніби хотів подякувати небесам.

— Нарешті я довідався, чому так відбувається!

— Давай поговоримо серйозно… як справжні чоловіки.

Сутенер вибухнув сміхом.

— Гей, Корсо, про що ти? Ми з тобою до повій разом не бігали. Востаннє, якщо не помиляюся, ми бачилися в 2009 році, коли ти мене запроторив за ґрати.

Корсо навіть не озвався — звичні нікчемні піддражнювання.

— Я б хотів, аби ти мені описав Ніну… як людину, близьку особу. Адже ти її добре знав, чи не так?

Камінські знову став у позицію дзенкутсу дачі.

— Не більше, ніж будь-який бос свою підлеглу.

Корсо пригадав офіціантку з вивихнутою щелепою й танцівницю, яку знайшли без обличчя на вулиці Жана Мермоза.

— Ви не спали разом?

— Ніна ні з ким не спала.

— Чим вона жила?

Камінські крутнувся й поцілив йоко ґері («удар ногою збоку») в коліна ремонтника, що досі порпався з освітлювальною панеллю.

— Понад усе вона полюбляла плентатися голою по пляжах з білим пісочком.

Корсо вже читав у справі: Софі Серейс була натуристкою. Навіть трусів не було, щоб відокремити її особисте життя від життя артистки.

— Наркотики, алкоголь?

— Я погано говорю французькою? Ніна була чистою, як джерельна вода.

— Жодних приватних клієнтів?

Глибоко вдихнувши, сутенер перейшов до пози шіко дачі, обличчям уперед, ноги зігнуті, стопи під кутом 45 градусів, руки на колінах — так стоять борці сумо. У свої п’ятдесят років він був просто в олімпійській формі.

— Корсо, не шукай лайна, де його немає. Ніна була незаплямованою дівчиною з відвертою душею. Сама привітність. Лише її присутність поряд з нами виправдовувала саму нашу роботу. Три дні тому Ніну поховали. В неї не було навіть родини, а я ніколи не бачив стільки людей на цвинтарі. Прийшли друзі, колеги, шанувальники…

Корсо волів би й сам піти на похорон, щоб з’ясувати стан речей.

— Та ще й справжня профі! — вів далі каратист. — Чи не найкраща у Франції. Сама писала сценарії, вигадувала фігури, вирази, дрібнички… Чорт забирай, я був певним, що вона стане справжньою зіркою. Новою Дітою фон Тіз!

Камінські перебільшував. В інтернеті Корсо побачив лише гарненьку білявку, що мала незвичний типаж акторки німого кіно та виконувала простенькі хореографічні номери.

Нова стійка. Подвійний крок, перехресні кроки. Окурі аші.

— Шикарна дівчина, їй просто не пощастило — зустріла якогось покидька.

— Мабуть, тут, у тебе.

— Не гай часу, Корсо. Ніхто ще не скаржився на мій заклад або людей, що сюди приходять. А збочення шукай серед йолопів закомплексованих. Мораль породжує зло, а не навпаки. Чув про таке?

Довелося проковтнути, й відчуття було таке, ніби його роздягнули. Він завжди намагався всіх заплутати: був суворим, наче справжній янсеніст, але одягався, як будь-який сорокарічний фанат «Нірвани»; шалапут у душі, а став копом; самопроголошений християнин, але майже ніколи не відвідував церкви. Для інтиму завжди вибирав незайманих янгелоподібних дівчат, хай лише для того, аби ще більше їх забруднити. Кого він хотів ввести в оману? Самого себе?

— А твої друзяки? — провадив він. — Ти хіба не спілкуєшся з тими, з ким разом сидів? Із прихильниками жорсткого кохання?

Камінські викинув уперед тильний бік ступні в позі ура маваші ґері, а тоді поміняв її на цумасакі ґері, витягнув пальці ноги. Корсо колись займався карате і зміг відзначити, що технікою сутенер володів бездоганно. Навіть у помічника режисера вже почали тремтіти коліна.

— Знову помилка, підаре. Той, кого ти шукаєш, ніколи в тюрмі не сидів і не носить на собі плакат із написом «серійний убивця». Це нормальний чувак, чистий, за ним нічого немає.

Корсо погодився. Потреба в насильстві, що душила зловмисника зсередини, коли він перейшов до дій, була тим більшою, що спокійніший вигляд він мав.

— А дівчата ваші як до цього поставилися?

— А ти як гадаєш? Ми навіть створили групу психологічної підтримки.

Корсо ледь не розреготався.

— Але вони знову стали до роботи, — вів далі каратист. — На знак солідарності. Вони вважають, що так зможуть якнайкраще вшанувати пам’ять Ніни.

— Show must go on…

Нарешті ремонтник під’єднав останні дроти й почепив на місце плафон. Після вмикання засвітилися червоним очі скелета, який урочисто сидів у кутку кімнати, — він, либонь, слугував спаринґ-партнером самому Камінські.

Годі тут стирчати. Він досхочу намилувався жалюгідним видовищем і лише згаяв час із пришелепкуватим каратистом. Від сутенера відгонило потом і дурощами, тільки не переляком, а ще менше — божевіллям, з яким цілеспрямовано вбивали Ніну Віс. Насправді ж Корсо був упевнений: злочинець не належав до кола «Сквонка». Хай там як, а Борнек його б не проґавив. Вони мали справу із зовнішнім нападником.

Помічник режисера саме спускався з драбини, коли Камінські ввічливо йому вклонився на знак прощання. Технік коротко кивнув, схопив ящик з інструментами й чкурнув.

— Корсо, всі знають, що ти гарний поліціянт, — промимрив звідник і витягнув грудку дурі, паперу для самокруток, сигарети. — Краще знайди мені ту наволоч, яка це зробила, а не діставай мене тут до світанку.

— Це для нього ти приберіг свій маваші ґері?

Камінські провів язиком по самокрутці та підморгнув:

— А може, я лишив його для тебе…

Корсо колись отримав чорний пояс другого дана, але він тоді був зовсім молодий, і тепер йому здавалося, що це відбулося з кимось іншим, а не з ним самим. Але з Камінські він не протримався б навіть двох хвилин.

— Виклик приймаю, — все одно обізвався він. — Занотуємо собі.

Камінські щойно закрутив цигарку, запалив її та зацідив нового йоко ґері ледь не в обличчя копа. Корсо не встиг побачити його рухи вчасно, лише відчув, як ребро ступні злегка ковзнуло по підборіддю.

Він знову ледве проковтнув, а тоді через силу усміхнувся.

— Дай мені раз затягнутися.

3

Корсо займав двокімнатне помешкання