Агент №13 - Андраш Беркеші

запропонували йому переселитися в Німеччину і взяти участь у відбудові країни. Після тривалого «вагання» він дав згоду на переїзд у Німеччину і на початку сорок шостого року став радником штабу американських окупаційних військ. Співробітничав з «Сі-ай-сі», завжди залишаючись, правда, на задньому плані, тому мало хто здогадувався, яка велика влада зосереджена в його руках. Незабаром друзі Брауна звернули увагу Аденауера на скромного, але, за їхніми словами, талановитого і перспективного інженера. Старий політик з радістю прийняв допомогу Брауна і в сорок дев'ятому році, ставши канцлером, узяв його до себе. За короткий час Браун став одним з найближчих його радників і експертів, проте не вступив до жодної партії, мотивуючи це тим, що хоче служити не партіям, а Німеччині. Як довірена особа канцлера, він мав змогу ознайомитися з діяльністю щойно створеного федеративного розвідувального управління, завів знайомство з самим генералом Геленом. Це знайомство згодом переросло в дружні стосунки. На початку п'ятдесятих років за пропозицією Егона Брауна було створено торговельне акціонерне товариство «Ганза», директором якого став він сам. Наполегливою працею, з великими обережностями Браун організував у межах фірми секцію «Б» східного відділення, що стала одним з органів розвідуправління.

Смерть Меннела застала Егона Брауна зненацька. Перш за все він, звичайно, розпорядився провести розслідування. Завідуючому відділом Йозефу Шлеззігу було доручено з'ясувати, що криється за кулісами цієї справи. Та з часу вбивства минуло вже три доби, а Шлеззіг усе ще нічого певного сказати не міг.

Цього дня Браун пізно повертався додому. Прийнявши ванну, він повечеряв, прочитав кілька сторінок з найновішого роману Генріха-Белля і ліг. Уже дрімаючи, він чув, як у кімнатах порається стара домогосподарка Ельвіра. Майнула думка хутенько встати, щоб зачинити вікна, але почував себе таким утомленим, що зненацька заснув. Опівночі його розбудив телефонний дзвінок. Говорив Шлеззіг. Він вибачився за таку пізню розмову і сказав, що має доповісти про щось серйозне. Браун позіхнув і протер очі.

— Приходьте до мене, — наказав він керівникові відділу.

Не пройшло і півгодини, як Шлеззіг приїхав. Це був огрядний чоловік років за сорок, в окулярах, з зачесаним набік білявим волоссям. Елегантний костюм, пошитий з легкого матеріалу «тропікал», свідчив про те, що його власник полюбляє модно вдягатися. Рухався Шлеззіг швидко, але говорив повільно, обережно добираючи слова, тримався трохи зарозуміло.

— Що раз прошу вибачити, пане, — звернувся він до Брауна, — але мушу доповісти про дуже важливу справу.

Браун терпляче всміхнувся:

— О господи! Годі вже вибачатися, кажіть зрештою, що сталося.

— Сьогодні увечері ми одержали по телетайпу від Губера повідомлення. Зміст його дуже дивний. Якщо дозволите, прочитаю.

Браун ствердно кивнув головою, думаючи між тим, чи по запропонувати Шлеззігу випити чарку. Потім подумав — обійдеться.

— У повідомленні говориться про те, що тіло Меннела знаходиться у цинковій труні і його буде відправлено до Франкфурта рейсовим літаком угорської авіакомпанії «Малев» у вівторок. Перевезенням тіла займається вантажно-транспортне агентство «Машпед». Залишки машини непридатні для ремонту, і Губер їх реалізував. Проект угоди вивчає і наступного тижня підпише.

Шлеззіг передав шефові надрукований на машинці текст. Браун пригладив назад своє м'яке волосся і пробіг очима рядки. Якби тут не було Шлеззіга, його підлеглого, в усіх відношеннях зразкового співробітника, він би вилаявся. Проте довелося стриматись.

Шлеззіг кахикнув, даючи знати, що це ще не все. Браун запитливо підвів на нього очі.

— Мені не зрозуміло, пане, про які залишки машини каже Губер. Адже наш угорський колега повідомив, що Меннела вбито на воді.

— А якщо я скажу, що все розумію, то вас це заспокоїть? Принаймні мені, здається, ясно, в чому справа, — відповів Браун.

— Тоді дозвольте ще запитати.

— Будь ласка, любий мій Шлеззіг. Викладайте відверто свої сумніви.

— Чи знав Губер, що Меннел поїхав на спеціально обладнаній машині?

— Про це в нас із ним розмови не було. Але він знав про призначення подібних «мерседесів».

— Якщо не помиляюсь, ви маєте на увазі те саме, що і я.

— Так, саме те, шановний Шлеззіг.

— А чи відомо вам, що син Отто Губера зараз у Гавані?

Браун різко підвів голову. Як він не силкувався оволодіти собою, проте відчув, що полотніє. Десь півроку тому секретна повірна служба донесла йому: якийсь студент Марек, в дійсності Ернест Губер, є одним із керівників створеної анархістської молодіжної організації імені Че Гевара[8]. Незабаром з'ясувалося, що згаданий у донесенні юнак — син Отто Губера. Браун довгий час вагався, але нарешті встановив стеження за Отто Губером. Через тижнів шість після цього Губер помітив, що його кореспонденцію перевіряють, а телефонні розмови підслуховують і що навколо нього крутяться провокатори різного гатунку, стежачи за кожним його кроком. І він вирішив поговорити про це з Брауном. Спокійним, мирним тоном Губер запитав у нього, навіщо це все потрібно. Браун знав, що має справу з досвідченим розвідником, тому вирішив, що немає сенсу кривити душею чи заперечувати незаперечні факти. Тому говорив з ним щиро. Зізнався, що стеження встановлено через сина Ернста, якого, як це було всім відомо, він гаряче любить. Потім Браун повів про те, що Губер, мовляв, досвідчений розвідник і добре знає, що будь-яка пристрасть, хай то буде схильність до спиртного, вживання наркотиків чи захоплення жінками, — є тією слабкою ланкою ланцюга, яка щохвилини може порватися. Звичайно, Губер погодився з ним і визнав, що все сказане Брауном — правда, що йому це теж добре відомо і він розуміє, які з цього робляться висновки. Але чому вони тоді не подумали, що Губер не дурний і не захоче лізти головою в петлю? Тоді він говорив Браунові, що усвідомлює свій обов'язок перед батьківщиною, службою, особисто Брауном і що син теж знає свій обов'язок. Слухаючи Губера, Браун на хвилину засумнівався: як, власне кажучи, треба розуміти ці високі слова Губера? Про яку батьківщину, про яку службу він говорив і про що думав, згадуючи його ім'я? Потім він одігнав ці сумніви, вирішивши, що Губер почуває себе в залізних лещатах і мусить беззаперечно підкорятися їм. І відмінив стеження за ним.