Містична річка - Денніс Ліхейн

Джиммі й Аннабет любили до нестями своїх дівчат. Вони тяжко працювали, аби мати змогу задовольняти всі їхні забаганки й щоб ті почувалися щасливими та знали, що їх люблять. Але існувала чітка межа між цим та очевидними дурницями, й Джиммі докладав усіх зусиль, аби його дівчата напевно знали, де вона пролягає.

Варто подивитись на отих двох вишкварків, що саме проминали стілець, на якому сидів Джиммі, на двох малих, які штовхалися, голосно реготали, не звертали уваги на зауваження черниць і зачіпали парафіян. І дехто з дорослих дивився на це поблажливо. Господи. У часи Джиммі батьки виступили б із натовпу, схопили б обох розбишак за волосся, ляснули б їх по дупах і пошепки пообіцяли б, що вдома вони дістануть більше, перш ніж їх відпустити.

Джиммі ненавидів свого старого батька, не схвалював і колишні методи виховання, але, кат би його взяв, мала б існувати й середня лінія поведінки, якої більшість людей не знаходила. Дитина мала знати, що батьки її люблять, але існують чіткі правила поведінки, й хоч ти й милий малюк, проте це не означає, що можеш робити все, що тобі заманеться.

Звичайно, ти можеш дотримуватися всіх цих правил, виховати добру дитину, а вона завдасть тобі великих неприємностей. Як сьогодні Кейті. Вона не тільки не з’явилася на роботу, а й, схоже, знехтувала причастя своєї зведеної сестри. Що, в біса, стукнуло їй у голову? Та, мабуть, нічого особливого, й це найнеприємніше.

Обернувшись, щоб подивитися на Надін, яка йшла між рядами, Джиммі відчув таку гордість, що його гнів на Кейті (разом із невеличкою, але невідчепною тривогою) трохи вгамувався, хоча Джиммі й знав, що він повернеться. Перше причастя було подією в житті католицької дитини — день, коли тебе вдягають у святкові шати й підлещуються до тебе, а потім ведуть до сирної кав’ярні, — й Джиммі вірив у визначні події в житті своїх дітей та хотів, щоб вони їм надовго запам’яталися. Саме тому той факт, що Кейті не прийшла на конфірмацію сестрички, його неабияк стурбував. Їй було дев’ятнадцять років, хай і так, та все одно світ своєї молодшої напівсестрички вона не могла порівняти з хлопцями, вбранням та барами. Джиммі це розумів, тому зазвичай давав Кейті велику волю, але знехтувати таку подію після всього того, що він робив для Кейті, коли вона була молодша…

Він відчув, як знов розпалюється гнівом, і постановив, що, тільки-но вони зустрінуться, він улаштує Кейті «серйозну розмову» — так називала Аннабет їхні вияснювання стосунків, що часто траплялися протягом двох останніх років.

Бодай воно все запалося.

Надін уже майже порівнялася з лавою, на якій сидів Джиммі. Аннабет узяла з неї обіцянку, що та не дивитиметься на батька, коли його проминатиме, щоб не псувати врочистості святого таїнства якоюсь дитячою витівкою, але Надін усе одно подарувала йому погляд — ледве помітний, аби лиш показати Джиммі, що заради любові до нього вона готова ризикнути накликати материн гнів. Надін не звернула уваги на свого діда Тео й шістьох дядьків, які сиділи позаду Джиммі, й батько шанував її за це: вона наблизилася до межі, але не переступила її. Дівчинка скосила своє ліве око, й Джиммі завважив його крізь серпанок. Він привітав донечку, непомітно піднявши три пальці низько над рівнем свого сидіння й нечутно прошепотівши:

— Привіт!

Усмішка Надін була чистіша, ніж її серпанок або сукня чи черевички, й Джиммі відчув, як вона вдарила йому в серце, очі та коліна. Жінки, що існували в його житті, — Аннабет, Кейті, Надін і її сестра Сара — могли своєю усмішкою або поглядом так його ослабити, що в Джиммі підгиналися коліна, а з голови йому спадав капелюх.

Надін опустила очі й нахилила своє маленьке обличчя, щоб приховати усмішку, але Аннабет її помітила. Вона штовхнула Джиммі ліктем між ребрами та лівим стегном, і той обернувсь, почервонівши, до дружини й запитав:

— Ти чого?

Аннабет зиркнула на нього так, неначе казала: ось хай тільки додому вернемося, ти в мене дістанеш. Відтак спрямувала погляд уперед і стиснула губи, які лише злегка тремтіли в куточках. Джиммі знав, що досить йому сказати «У тебе проблеми?» своїм невинним, як у малого хлопця, голосом, і Аннабет засміється всупереч атмосфері в церкві, а одним із найбільших обдаровань Джиммі було вміння смішити жінок де завгодно й з чого завгодно.

Після цього протягом певного часу він не дивився на Аннабет, лише стежив за месою, а потім за обрядом конфірмації, коли кожна дитина вперше в своєму житті приймала облатку в підставлені ковшиком долоні. Він скрутив у трубочку програму конфірмації та став ляпати нею по своєму стегну, унаслідок чого в його долоні вона стала вологою від поту. Джиммі дививсь, як Надін підняла облатку з долоні, поклала її в рот і, опустивши голову, перехрестилась. У цю мить Аннабет притиснулася до чоловіка й прошепотіла йому на вухо:

— Наша дитинка. Господи, Джиммі, це ж наша дитинка!

Джиммі обхопив її рукою й міцно пригорнув до себе, прагнучи, щоб такі хвилини в житті тривали довго, щоб ти міг залишатися в них доти, доки не будеш готовий покинути їх, хоч би скільки годин або днів вони тривали. Він обернув голову й поцілував Аннабет у щоку, а вона пригорнулася до нього тісніше, й обоє не відривали очей від своєї донечки — їхнього світлого янгола.

Хлопець із самурайським мечем стояв на краю парку спиною до В’язничного каналу. Піднявши одну ногу від землі й повільно обертаючись на другій, він тримав меч під дивним кутом позад своєї потилиці. Шон, Вайті, Соза й Коннолі повільно зближалися до нього по траві, запитуючи поглядами один в одного: «Що це за бевзь?» А той і далі поволі обертався й не звертав уваги на чотирьох чоловіків, що, оточивши його, звужували коло. Він підняв меч над головою й почав опускати його перед своїми грудьми. Поліціянти були тепер на відстані двадцятьох футів від нього, а хлопець тим часом обернувся на сто вісімдесят градусів і стояв тепер до них спиною. Шон зауважив, як Коннолі поклав собі руку на праве стегно, розстебнув кобуру й торкнувся руків’я свого «ґлока».

Аби справа не зайшла надто далеко й хтось не вистрілив чи незнайомець не зробив собі харакірі, Шон прочистив горло й промовив:

— Даруйте мені, сер. Сер, ви чуєте мене?

Хлопець із мечем злегка повернув голову, ніби почув Шона, але не припинив свого обертання, яке