Наказано вижити - Юліан Семенов
Штірліц відкинувся на спинку жорсткого дерев'яного стільця:
— Правильно мислите, Рубенау… Молодець… Це я недодумав… Точніше кажучи, недодумали ті, хто готував технічну частину операції… Завтра вдень я покажу вам новий паспорт фрау Рубенау-Шульц, на неї одну… І два документи на дітей — для кожного свій…
— Добре, а коли поїде друга дитина? Нехай перший поїде Пауль: коли вже судилося вижити, то нехай виживе він… Коли це може статися?
Штірліц відповів запитанням:
— Вам газет не дають читати? І радіо ви, звичайно ж, не слухаєте?
— Ні.
— Я скажу, щоб вам дали газети і дозволили послухати зведення з фронтів. А поки що напишіть на цьому аркуші такий текст: «Я, Вальтер Рубенау, згоден з пропозицією офіцера розвідки Бользена взяти участь у звільненні ряду в'язнів а концтаборів. Зобов'язуюся допомагати Бользеву та його керівникам в усіх фазах майбутньої гуманної операції І розумію, що моя зрада означатиме негайну й безумовну смерть моєї сім'ї і мою. Рубенау». І дата.
…Після цього Штірліц викликав конвой, відправив Рубенау в камеру, подзвонив начальникові тюрми, спитав, чи зможе той приготувати його в'язню ситний обід, дати три сигарети і дві грудочки цукру, подзвонив Шольцу і звелів доповісти групенфюреру, що він, Штірліц, просив би прийняти його, якщо можна — найближчим часом.
Інформація для роздумів — II
(ВСС)
Причина, яка змусила Москву послати полковника Ісаєва в Берлін, полягала ще й у тому, що Центру стало відомо те, про що в столицях союзних держав знали лише кілька чоловік. Причому далеко не все, що було відомо керівникам розвідок, доповідалося лідерам.
(Черчілль часто згадував, як під час свого першого візиту до Москви, тривожного літа сорок другого року, коли Сталін знову завів розмову про долю Гесса, про справжні причини його польоту до Шотландії, про те, що реакція Лондона на цю подію була досить дивна, він дав таку відповідь маршалу, яку заздалегідь приготували його помічники, зв'язані з службою розвідки. Російський лідер тоді поморщився:
— Таке пояснення не може задовольнити мене, бо — я переконаний — мої люди із розвідки далеко не все доповідають мені і, можливо, правильно роблять: по закону їхньої професії конспірація не є зло, а, навпаки, необхідність.)
У Москви були підстави для того, щоб з особливим інтересом ставитися до зростаючої активності американської секретної служби в Швейцарії не тільки тому, що її очолював давній ворог більшовизму і брат людини, яка відкрито заявила себе противником президента Рузвельта — причому не в дні миру, а тривожної воєнної осені сорок четвертого року, напередодні нищівного німецького контрнаступу в Арденнах, коли німецькі окупаційні частини ще стояли в Голландії і Норвегії, Данії і Італії, Австрії і Угорщині, а Червона Армія вела криваві бої з агресором в Угорщині й Румунії, в Польщі і Югославії.
Підстави для підозри щодо активності Даллеса і його колег давав аналіз даних, які дістала радянська розвідка від тих, хто не на словах, а на ділі боровся з фашизмом — на невидимому, а тому часом найнебезпечнішому фронті.
Два факти — з числа їм подібних — давали Кремлю всі підстави передбачати гірше, коли мова заходила про ВСС. Ці факти не були безпосередньо пов'язані з швейцарською резидентурою Донована, але, — вивчивши їх, можна було проектувати певні акції європейських філіалів ВСС на Німеччину.
І одним з фактів, який викликав серйозне занепокоєння Москви, був особливо таємний аспект стратегії американської секретної служби на Далекому Сході.
…Справа в тому, що тоді в Китаї був свій «Гіммлер», і звали його генерал Тай Лі — кривавий садист, начальник секретної поліції Чан Кайші.
Він був справді всемогутній; боротьба з японською агресією обходила його мало, він розумів, що головний тягар візьмуть на себе експедиційні війська американського генерала Макартура; насамперед — як і кожного ренегата — його цікавила боротьба з тими, кого він зрадив, з комуністами, що оселилися в Янані, на півночі країни.
Викрадення комуністичних борців проти японського мілітаризму; тортури в катівнях, які закінчувалися тим, що заарештований або втрачав розум, або вмирав у страшних муках: розстріли інакомислячих — це була робота Тай Лі, і він умів її робити зі смаком.
Стратегія розвідки знає три підходи до явища: перший підхід — створювати такі сили, на які потім можна буде спертися в боротьбі з противником; другий — шукати й знаходити союзників, справжніх подвижників боротьби з нацизмом та японським мілітаризмом; а третій підхід — його в основному й дотримувались люди Вільяма Донована — полягав у тому, щоб підкрадатися до сильних світу цього і обертати їх у своїх союзників, не має значення кого, нехай це буде хоч сам сатана.
Саме тому Карл Ейфлер, один із шефів ВСС у Індії, зацікавлений у тому, щоб відкрити надійний шлях з Делі — через Бірму — в Китай, звернувся до свого друга, генерала Стівелла, який командував у той час американськими ВПС на Південно-Східному театрі воєнних дій проти мілітаристів Японії, з проханням, щоб той допоміг йому налагодити контакти в Чунціні.
Підрозділові Ейфлера, конспіративно названому «частина 101», генерал Стівелл не дозволив передислокуватися в Китай, але звів свого друга з давнім приятелем і суперником генералом Клером Шено, якого звільнили з американської армії в тридцять сьомому році і який відтоді командував ескадрильєю американських добровольців, що називали себе «літаючими тиграми». Шено був військовим радником генералісимуса Чан Кайші, його зв'язки в китайській столиці були серйозні; він вивчився таїнству тутешньої кулінарії, готував, як і належить мандаринам, сам: жінок до священнодійства не допускали; пили дуже міцну, теплу, солодку рисову горілку з маленьких чашечок, розмальованих пензлями з шерсті пацюка; саме на цих нічних бенкетах, що закінчувалися не раніше п'ятої ранку, і вирішувалися ключові питання політики.
Ейфлер познайомився в домі Шено з деякими сановниками уряду Чан Кайші, він обережно торкнувся питання про організацію своїх представництв на Філіппінах, у Таїланді і — в майбутньому — в Кореї, так само обережно прозондував можливість контакту з генералом Тай Лі, але, помітивши гидливість на обличчях співбесідників, вести далі розмову не став; на цьому й попрощались; поспішати треба на змаганнях, розвідка — особливо на початку операції — повільна, треба роздивитись, а вже потім настане солодка пора пристосування.
Після цього зондування Донован послав у Чунцін свого довіреного агента професора Ессона Гейла.
— Ви повинні створити в китайській столиці підпільний апарат
