Ганнібал - Томас Харріс
У дитинстві він ходив до школи-пансіону, яку щедро спонсорував його батько, і на часту відсутність Мейсона там дивилися крізь пальці. Бувало, старший Верджер цілі тижні займався справжньою освітою Мейсона, брав із собою хлопчика на двори для худоби та на скотобійні, що були основою його статку.
Молсон Верджер був першопрохідцем у багатьох галузях м’ясопереробної промисловості, особливо у сфері економіки. Його ранні експерименти з дешевими кормами прирівнювалися до дослідів Баттергема, які той проводив за п’ятдесят років до того. Молсон Верджер підмішував до раціону свиней борошно зі щетини, перемолоте куряче пір’я та гній у кількостях, які для того часу вважалися зухвалими. У 1940-х його сприймали за відчайдушного фантазера, коли Молсон першим забрав у свиней свіжу питну воду й примусив пити стічну настоянку, що складалася з ферментованих продуктів життєдіяльності тварин, аби форсувати приріст ваги. Насмішки припинилися, коли він отримав перші прибутки, і конкуренти поспіхом узялися копіювати тактику.
Лідерство Молсона Верджера в м’ясопереробній промисловості на цьому не спинилося. Він хоробро й за власний кошт боровся проти Акта про гуманний забій, суто з економічних позицій, і домігся збереження законності таврування на морді худоби, хоча правова компенсація дорого йому обійшлася. Разом із Мейсоном він провадив широкомасштабні експерименти з передзабійним утриманням тварин, визначаючи, як довго їх можна позбавляти води та їжі перед забиттям без значної втрати ваги.
Саме Верджер фінансував генетичні дослідження, які зрештою призвели до значної гіпертрофії м’язових тканин у свиней бельгійських порід без супутнього витікання соків — справжня проблема для «бельгійців». Молсон Верджер купляв селекційний матеріал по всьому світу й спонсорував низку селекційних програм за кордоном.
Але м’ясопереробна промисловість — це перш за все робота з людьми, і ніхто не розумів цього краще за Молсона Верджера. Йому вдалося залякати лідерів профспілок, коли ті спробували були замахнутися на його прибутки з вимогами збільшити зарплатню та покращити умови безпеки. У цій сфері він задіяв міцні зв’язки з організованою злочинністю, успішно користуючись ними протягом тридцяти років.
У ті часи Мейсон був надзвичайно схожий на свого батька — темні, блискучі брови понад блідо-синіми очима різника та низька лінія росту волосся, яке затуляло чоло, зачесане з правого боку на лівий. Бувало, під напливом почуттів Молсон Верджер любив обхопити руками синову голову — просто щоб помацати, немов переконувався в родинних зв’язках за допомогою фізіогноміки, — так само він обмацував свинячі рила й за будовою черепа міг визначити генетичні характеристики тварини.
Мейсон був здібним учнем і навіть після того, як травми прикували його до ліжка, міг приймати слушні ділові рішення, які виконували його підпанки. Саме син Молсона, Мейсон, підкинув уряду США та ООН ідею винищити всіх місцевих свиней на Гаїті, бо від них начебто йшла загроза африканського свинячого грипу. Він зумів продати уряду великих білих американських свиней, аби ті замінили корінне поголів’я. У гаїтянських умовах великі, випещені свині мерли, як мухи восени, і Мейсон мав раз по раз постачати нових особин, доки гаїтянці не замінили своїх свиней на маленьких витривалих свинок-копачів із Домініканської Республіки.
Тепер, набравшись за життя знань і досвіду, Мейсон розбудовував механізми своєї помсти й почувався, мов Страдиварі, що підходить до робочого стола.
О, які поклади інформації та ресурсів зберігалися під Мейсоновим безликим черепом! Лежачи у своєму ліжку й творячи подумки, мов глухий Бетховен, він згадував, як ходив на тваринницькі ярмарки з батьком, як вони придивлялися до конкурентів, як Молсон завжди тримав напоготові маленький срібний ніж, що вислизав з-під його жилета і врізався в свинячі спини, перевіряючи глибину хребтового сала, а тоді Молсон, якому через авторитет ніхто не міг заперечити, ішов геть під обурений вереск, засунувши руку назад у кишеню, великим пальцем відзначаючи рівень жиру на лезі.
Мейсон посміхнувся б (якби мав губи), пригадуючи, як його батько штрикнув ножем кнура-конкурента з програми 4-H[40], який гадав, що всі навколо — його друзі. Дитина, що вигодовувала кнура, заплакала, батько дитини розлютився, накинувся на Молсона, але Верджерові головорізи викинули чоловіка з намету. Які то були добрі, веселі часи!
На тваринницьких ярмарках Мейсон бачив екзотичних свиней з усього світу. І для досягнення своєї нової мети він зібрав найкраще з побаченого.
Мейсон розпочав селекційну програму відразу ж після свого Різдвяного Одкровення й проводив більшість дослідів на невеличкій фермі для розведення свиней, яку Верджери придбали на Сардинії, поблизу італійського узбережжя. Він обрав це місце через віддаленість від цивілізації і водночас тісний зв’язок із Європою.
Мейсон вважав (і небезпідставно), що після втечі доктора Лектера першою зупинкою поза межами Сполучених Штатів стане Південна Америка. Проте він завжди тримався думки, що людина зі смаками доктора Лектера має осісти в Європі, — тому щороку посилав спостерігачів на Зальцбурзький музичний фестиваль та інші культурні заходи.
Ось що Мейсон надіслав своїм селекціонерам із Сардинії, розбудовуючи театр смерті доктора Лектера:
Велетенська лісова свиня, Hylochoerus meinertzhageni, шість сосків і тридцять вісім хромосом, винахідливий жерун, заповзятий та всеїдний, як і людина. Сягає двох метрів завдовжки в гірських гуртах, важить приблизно двісті сімдесят п’ять кілограмів. Велетенська лісова свиня — наріжний камінь у програмі Мейсона.
Класичний європейський дикий кабан, S. scrofa scrofa, тридцять шість хромосом у найчистішій формі, бородавки на рилі відсутні, суцільна щетина й великі загрозливі ікла, масивна, швидка й люта тварина, здатна розтоптати гострими копитами гадюку й з’їсти її, мов черв’ячка «слім-джим».
Під час тічки чи гону, а також захищаючи поросят вони кидаються на будь-який об’єкт, що може становити загрозу. Самки мають по дванадцять сосків і стають добрими матерями. У S. scrofa scrofa Мейсон віднайшов настрій та зовнішній вигляд, які чудово пасували до останнього, пекельного видовища для доктора Лектера, коли його пожиратимуть живцем.
Він також придбав свиней з острова Оссабо — за агресивність, а цзясінських чорних — за високий рівень естрадіолу.
Фальшивою нотою стало введення бабіруси, Babyrousa babyrussa, зі Східної Індонезії, яку також називають «свинячим оленем» за ікла непомірної довжини. Бабіруса розмножувалася повільно, мала всього два соски й при ста кілограмах ваги коштувала надто дорого. Час не змарнувався, оскільки Мейсон паралельно виводив інше поголів’я, до якого бабіруса не входила.
Щодо зубного апарату — тут Мейсон мав невеликий вибір. Майже в усіх видів були зуби, підхожі для такого завдання: три пари гострих різців, одна пара видовжених іклів, чотири пари малих молярів і три пари потужних молярів, унизу й угорі, що разом становить сорок чотири зуби.
Будь-яка свиня може з’їсти мерця,
