Оповідання про Шерлока Холмса - Артур Конан Дойль

Була майже четверта година, коли ми, проминувши чудову Страудську долину й переїхавши широкий блискотливий Северн, опинились, нарешті, в гарненькому містечку Росс. На платформі нас чекав худючий, схожий на тхора, непоказний і пронозуватий на вигляд чоловік. Незважаючи на легкий коричневий плащ та шкіряні краги, які він узув з поваги до сільської місцевості, я без великих зусиль упізнав у ньому Лестрейда зі Скотленд-Ярду. З ним ми доїхали до готелю «Хірфорд Армз», де для нас уже було приготовлено кімнату.

— Я замовив екіпаж, — сказав Лестрейд, коли ми пили чай. — Мені відома ваша діяльна натура, і я знаю, що ви не почуватимете себе щасливим, поки не потрапите на місце злочину.

— Це дуже гарно й люб’язно з вашого боку, — відповів Холмс. — Але геть усе залежить від показань барометра.

Лестрейд розгубився.

— Я не зовсім розумію, — сказав він.

— Не розумієте, що показує барометр? Двадцять дев’ять, наскільки я бачу. Вітру немає, на небі ні хмаринки. У мене повний портсигар сигарет, можна покурити, а диван тут набагато кращий за ті блощичники, якими звикли умебльовувати провінційні готелі.

Лестрейд поблажливо засміявся.

— Ви, безперечно, вже прийшли до якогось висновку, прочитавши газети, — сказав він. — Справа ясна як день, і що більше в неї заглиблюєшся, то яснішою вона стає. Проте, звичайно, не можна відмовити жінці, особливо такій гарненькій. Вона чула про вас і захотіла знати вашу думку з приводу того, що трапилось, хоч я не один раз повторював, що ви просто не можете зробити чогось такого, чого я вже не зробив. Господи, біля дверей її екіпаж!

Щойно він сказав це, як до кімнати вбігла найчарівніша молода жінка. Ніколи в житті я не бачив такої красуні. Її голубі очі сяяли, губи розтулились, щоки вкрив ніжно-рожевий рум’янець, хвилювання й тривога змусили її забути про природжену стриманість.

— О, містере Шерлоку Холмсе! — вигукнула вона, швидко глянувши на нас і з безпомилковою жіночою інтуїцією зупиняючи погляд на моєму другові. — Я така рада, що ви тут. Я приїхала, щоб сказати вам щось. Я знаю, що Джеймс не вбивав. Знаю й хочу, щоб ви, починаючи розслідування, також знали це. І не мали ніяких сумнівів. Ми з дитинства були разом, я знаю його вади як ніхто, але в нього таке добре серце, що він і мухи не скривдить. Для всіх, хто справді його знає, звинувачення в злочині здається безглуздим.

— Сподіваюсь, нам пощастить відвести від нього підозри, міс Тернер, — сказав Шерлок Холмс. — Можете покластися на мене, я зроблю все, що в моїх силах.

— А ви читали показання свідків? Прийшли до якихось висновків? Чи не бачите ви якогось виходу, якихось помилок у веденні слідства? Чи самі ви вірите, що він невинний?

— Я гадаю, що це дуже можливо.

— Я ж казала! — вигукнула вона, підносячи голову й з викликом дивлячись на Лестрейда. — Чуєте! Містер Холмс дає мені надію.

Лестрейд знизав плечима.

— Боюсь, мій колега трохи поквапився з висновками, — зауважив він.

— Але ж містер Холмс має рацію. О, я впевнена, він має рацію! Джеймс не вбивав. А щодо його сварки з батьком, то я знаю напевно: він тому нічого не схотів розповісти про неї коронеру, що я теж причетна до тієї сварки.

— Яким чином? — спитав Холмс.

— Зараз не час що-небудь приховувати. Джеймс із батьком багато сперечалися через мене. Містер Маккарті дуже хотів, щоб ми побрались. А ми з Джеймсом завжди любили одне одного як брат і сестра, тільки ж він ще молодий, мало знає життя і... і... ну, він, як і слід було чекати, теж поки що не бажав робити нічого такого. Через це й траплялись сварки, я впевнена, що й остання була однією з них.

— А ваш батько? — спитав Холмс. — Чи був він схильний до такого шлюбного союзу?

— Ні, він також був проти. Ніхто, крім містера Маккарті, не хотів його.

Її свіже юне личко враз укрилось рум’янцем, коли Холмс кинув на неї своїм гострим, допитливим поглядом.

— Дякую вам за ці відомості, — сказав він. — Чи зможу я побачитися з вашим батьком, якщо завітаю до вас завтра?

— Боюсь, лікар не дозволить цього.

— Лікар?

— Так, лікар. Хіба ви не чули? Уже багато років бідний татусь нездужає, а це нещастя остаточно його підкосило. Тепер він у ліжку, і доктор Віллоуз каже, що здоров’я в нього геть зруйноване, а нерви нікуди не годяться. Містер Маккарті був тут єдиною живою людиною, яка знала тата в давні часи в штаті Вікторія в Австралії.

— Ага, у Вікторії. Це дуже важливо.

— Так, на копальнях.

— Цілком вірно, на золотих копальнях, де, наскільки я розумію, містер Тернер і збив статки.

— Авжеж, так.

— Дякую вам, міс Тернер. Ви істотно мені допомогли.

— Обов’язково повідомте мене, якщо матимете завтра якісь новини. Ви, певна річ, підете до Джеймса у в’язницю. О, якщо ви його побачите, містере Холмсе, будь ласка, скажіть йому, що я знаю: він невинний.

— Неодмінно скажу, міс Тернер.

— А тепер я повинна повернутись додому, бо тато дуже хворий і неймовірно без мене нудиться. До побачення, і нехай бог допоможе вам у всьому.

Вона вийшла з кімнати так само імпульсивно, як і ввійшла, й з вулиці до нас долинув стукіт коліс її екіпажа.

— Мені соромно за вас, Холмсе, — з гідністю мовив Лестрейд по кількахвилинній мовчанці. — Нащо ви відроджуєте надії, які повинні розвіяти? Я не