Ганнібал - Томас Харріс

— А як щодо вас, вам ніколи не бувало… страшно після його втечі? Ніколи не думали, що він і по вас може прийти? — спитав Барні.

— Ні.

— Чому?

— Бо він сказав, що не прийде.

Дивно, та ця відповідь їх обох задовольнила.

Принесли яєчню. Барні й Старлінг зголодніли і кілька хвилин не відривалися від тарілок. Тоді…

— Барні, коли доктора Лектера перевели до Мемфіса, я попросила в тебе малюнки з його камери, і ти їх мені приніс. Що сталося з рештою речей — з книжками, записами? У лікарні немає навіть його медичної картки.

— Там був такий бардак, — Барні зробив паузу, стукаючи сільничкою по долоні. — Такий бардак, ну, ви розумієте, у лікарні. Мене скоротили, багатьох тоді скоротили, речі просто валялися без ладу. Ніхто не знає…

— Перепрошую? — перебила Старлінг. — Я за цим галасом не розчула, що ти сказав. Учора ввечері я дізналася, що примірник «Кулінарного словника» Александра Дюма з підписом і примітками доктора Лектера було продано на закритому аукціоні в Нью-Йорку два роки тому. Його придбав приватний колекціонер за шістнадцять тисяч доларів. Афідевіт, що підтверджував право власності продавця, був підписаний «Кері Флоксом». Барні, ти не знайомий з тим «Кері Флоксом»? Сподіваюся, що знайомий, бо його рукою підписана твоя заява на влаштування до лікарні, де ти наразі працюєш, тільки от ім’я стоїть «Барні». Він і податкову декларацію за тебе заповнював. Вибач, я не почула, що ти там раніше казав. Не хочеш почати ще раз? Скільки ти отримав за книжку, Барні?

— Близько десяти, — відповів Барні, дивлячись їй у вічі.

Старлінг кивнула:

— На чекові вказано десять із половиною. Скільки ти отримав за інтерв’ю з «Базікалом» після втечі доктора Лектера?

— П’ятнадцять штук.

— Круто. Молодець. Сам вигадав усю ту маячню, що їм наговорив?

— Я знав, що доктор Лектер не став би заперечувати. Він би в мені розчарувався, якби я не поводив їх за носа.

— Він напав на ту медсестру ще до того, як ти прийшов у Державну балтиморську?

— Так.

— Йому вибили плече.

— Здається.

— Йому зробили рентген?

— Мабуть.

— Мені потрібен знімок.

— Гм-м-м-м.

— Я з’ясувала, що автографи Лектера поділяються на дві категорії: одні написані чорнилом і зроблені до ув’язнення, а другі — крейдяним олівцем чи м’яким фломастером, уже в лікарні. Олівець коштує дорожче, але, гадаю, ти це вже знаєш. Барні, я вважаю, що ти маєш усі ті речі й хочеш потроху, роками розпродавати їх колекціонерам автографів.

Барні стенув плечима й нічого не відповів.

— Я вважаю, що ти чекаєш, поки Лектер знову буде в моді. Чого ти хочеш, Барні?

— Хочу побачити всього Вермеера[37], перш ніж помру.

— Чи треба питати, хто познайомив тебе з Вермеером?

— Ми серед ночі багато про що говорили.

— А ви не говорили про те, що він робитиме, якщо опиниться на волі?

— Ні. Гіпотези доктора Лектера не цікавлять. Він не вірить у силогізми, синтези чи абсолют узагалі.

— У що ж він вірить?

— У хаос. І в нього навіть не треба вірити. Він самоочевидний.

Старлінг захотіла трохи підіграти Барні.

— Ти так кажеш, наче сам у нього віриш, — відповіла вона, — і водночас уся твоя робота в Балтиморській лікарні полягала в тому, щоб підтримувати порядок. Ти був старшим санітаром, усім порядкував. Ти і я, ми обоє задіяні в системі порядку. Доктор Лектер не зміг від тебе втекти.

— Я вже це пояснював.

— Бо ти ніколи не забував про безпеку. Попри те що в певному сенсі побратався з…

— Ні з ким я не братався, — сказав Барні. — Він нікому не брат. Ми обговорювали теми, що цікавили нас обох. Принаймні мені про ті речі було цікаво дізнаватися.

— Доктор Лектер глузував із тебе, коли ти чогось не знав?

— Ні. А з вас глузував?

— Ні, — відповіла вона, не бажаючи зачіпати почуття Барні, бо вперше усвідомила комплімент, закладений у насмішці монстра. — Він міг би глузувати з мене, якби захотів. Ти знаєш, де його речі, Барні?

— А що, за них призначено винагороду?

Старлінг згорнула серветку й поклала її під край тарілки.

— Винагорода така, що тебе не звинуватять у перешкоджанні правосуддю. Я вже раз відпустила тебе, коли ти поставив «жучка» на мій стіл у лікарні.

— «Жучок» належав покійному доктору Чилтону.

— Покійному? Звідки ти знаєш, що він — покійний доктор Чилтон?

— Ну, він на сім років запізнюється, — відповів Барні. — Не думаю, що він найближчим часом з’явиться. Дозвольте запитати вас, спецагенте Старлінг, а що задовольнить вас?

— Я хочу побачити рентген. Мені потрібен рентген. Якщо є книги, що належали докторові Лектеру, я теж хочу їх побачити.

— Скажімо, ми знайдемо такі речі, що з ними буде потім?

— Ну, чесно кажучи, тут я не певна. Федеральний прокурор може вилучити всі матеріали як речові докази у справі про втечу з-під варти. Тоді вони пліснявітимуть у його переповненій кімнаті речдоків. Якщо я огляну ті речі, не знайду нічого цікавого в книгах і повідомлю про це, то ти зможеш заявити, що доктор Лектер їх тобі подарував. Він уже сім років in absentia[38], тож можна подати цивільний позов. Живих родичів у нього немає. Я рекомендуватиму, щоб тобі віддали всі непотрібні матеріали. Май на увазі, що мої рекомендації сидять на нижньому рівні тотемного стовпа. Певно, рентген ти назад не отримаєш, як і медичну документацію, оскільки він не мав права їх тобі передавати.

— А якщо я поясню вам, що не маю цих речей?

— То матеріали за Лектером стане дуже важко продати, оскільки я видам бюлетень і повідомлю ринок, що за купівлю й володіння ними ми будемо заарештовувати й притягувати до відповідальності. А ще я отримаю ордер, аби обшукати твоє помешкання.

— Бо вже довідалися, де те помешкання є. А якщо їх кілька?

— Не певна. Скажу тобі от що: як ти здаси матеріали, то не матимеш жодного клопоту за те, що їх узяв, враховуючи, що могло б із ними трапитися, якби ти їх там залишив. Щодо обіцянки повернути тобі все назад — напевне сказати не можу, — Старлінг зробила паузу, риючись у сумці. — Знаєш, Барні, у мене така підозра, що ти не отримав вищу медичну освіту через те, що не можеш зав’язувати стосунки. Може, під судом десь був. Розумієш? А тепер пригадай — я ніколи не шукала твій «службовий список», нічого не перевіряла.

— Ні, тільки зазирнули до моєї декларації та робочої анкети, усього. Як зворушливо.

— Якщо ти був під судом, то, може, федеральний адвокат того округу замовить