Гра дзеркал - Агата Крісті

— О, ні, люба, не треба. Не псуй собі настрій…

Кері Луїза дуже лагідно відтрутила її вбік.

— Люба Джоллі, ти не розумієш.

Вона розглянулася навкруги й покликала:

— Джейн!

Міс Марпл уже підходила до неї.

— Ходімо зі мною, ти не проти, Джейн?

Вони рушили удвох у напрямку дверей. Доктор Мейверік, заходячи, мало не зіткнувся з ними.

Міс Белвер вигукнула:

— Докторе Мейверік! Зупиніть її. Вона хоче вчинити велику дурницю.

Кері Луїза спокійно подивилася на молодого лікаря. Вона навігь легко всміхнулася.

Доктор Мейверік запитав:

— Ви хочете піти туди — й побачити його?

— Я повинна.

— Розумію. — Він відступив убік. — Якщо ви вважаєте це своїм обов'язком, місіс Сероколд, то йдіть. Але потім, будь ласка, підіть ляжте й дозвольте, щоб міс Белвер доглянула за вами. У першу мить ви, можливо, не відчуєте шоку, але запевняю вас, що потім ви відчуєте його.

— Атож. Гадаю, ви маєте рацію. Я буду розважлива. Ходімо, Джейн.

Дві жінки вийшли у двері, проминули внизу головні сходи, пройшли коридором повз їдальню, яка була праворуч, і подвійні двері, що вели до кухонних приміщень ліворуч, повз бічні двері, що виводили на терасу, й підійшли до дверей, за якими було оздоблене дубом помешкання, надане в розпорядження Кристіана Гульбрандсена. То була кімната, обставлена радше як вітальня, а не як спальня, де з одного боку стояло в алькові ліжко, а з другого були двері, що виводили до перевдягальні та ванної кімнати.

Кері Луїза зупинилася на порозі. Кристіан Гульбрандсен сидів за великим письмовим столом із червоного дерева, на якому стояла перед ним невеличка портативна друкарська машинка. Він сидів там тепер, але перехилився набік на стільці. Високі підлокітники стільця перешкодили його тілу сповзти на підлогу.

Льюїс Сероколд стояв біля вікна. Він трохи відхилив штору й дивився в ніч.

Він обернувся і спохмурнів.

— Моя люба, тобі не слід було приходити.

Він підійшов до неї, і вона простягла руку до нього. Міс Марпл відступила на крок або два.

— Ні, Льюїсе. Я повинна була — побачити його. Людина має знати, що діється в її домі.

Вона повільно підійшла до письмового столу.

Льюїс сказав застережним тоном:

— Нічого не торкайся. Поліція повинна побачити все в такому вигляді, в якoму ми його знайшли.

— Звичайно. Отже, його хтось умисне застрелив, так?

— О, так. — Льюїс Сероколд здавався трохи здивованим, що таке запитання взагалі йому поставили. — Хіба ти сумніваєшся в цьому?

— Та ні, власне Кристіан не міг накласти на себе руки, і він був такий досвідчений чоловік, що про нещасливий випадок говорити тут не доводиться. Тому з усіх можливих залишається тільки один варіант, — вона на мить завагалася, — вбивство.

Вона обійшла стіл і стояла, дивлячись згори вниз на мертвого чоловіка. На її обличчі був вираз смутку й любові.

— Любий Кристіан, — сказала вона. — Він був завжди добрий до мене.

Вона лагідно доторкнулася пучками пальців до маківки його голови.

— Царство тобі небесне і спасибі тобі, дорогий Кристіане, — сказала вона.

Льюїс Сероколд заговорив, і в його голосі прозвучало більше емоцій, аніж міс Марпл будь-коли чула від нього раніше:

— Я хотів би, аби Бог допоміг мені вберегти тебе від цього Керолайн.

Його дружина лагідно похитала головою.

— Ніхто не спроможний уберегти нікого ні від чого, — сказала вона. — Правді завжди доводиться дивитися у вічі — раніше чи пізніше. І тому краще зробити це якнайраніше. Тепер я піду й ляжу. Ти, звичайно, залишишся тут, Льюїсе, поки приїде поліція.

— Так, залишуся.

Кері Луїза обернулася, й міс Марпл обняла її за плечі.

РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Інспектор Кері та його команда знайшли міс Белвер саму-одну у Великій Залі, коли прибули.

Вона сама під йшла до них.

— Я Джульєта Белвер, компаньйонка і секретар місіс Сероколд.

— Це ви знайшли тіло й зателефонували до нас?

— Так. Більшість мешканців цього будинку зібралися в бібліотеці, он за тими дверима. Містер Сероколд залишився в кімнаті містера Гульбрандсена наглядати, щоб нічого там не було порушено. Доктор Мейверік, який перший оглянув тіло, невдовзі буде тут. Йому треба було віднести свій кейс в інше крило будівлі. Провести вас на місце події?

— Будь ласка, проведіть.

«Компетентна жінка, — подумав інспектор. — Відразу розповіла про все найістотніше».

Він вийшов за нею в коридор.

Протягом наступних двадцяти хвилин рутина поліційної процедури була належно запущена в дію. Фотограф зробив необхідні знімки. Приїхав поліційний хірург, до якого відразу приєднався доктор Мейверік. Через півгодини карета швидкої допомоги забрала тіло Кристіана Гульбрандсена, й інспектор Кері розпочав свої офіційні допити.

Льюїс Сероколд привів його в бібліотеку, і він окинув пильним поглядом людей, які там зібралися, подумки роблячи собі короткі нотатки. Стара дама із сивим волоссям. Дама середніх літ, симпатична дівчина, яку йому не раз доводилося зустрічати, коли вона каталася у своєму автомобілі по навколишніх дорогах, її чоловік-американець із насупленим обличчям, двійко молодиків, що їх він уже бачив у якомусь аматорському спектаклі, й розважлива жінка, міс Белвер, яка зателефонувала йому й зустріла, коли він приїхав.

Інспектор Кері вже обміркував свою коротку промову й виголосив її так, як запланував.

— Боюся, ви зараз далеко не в найкращому гуморі, — сказав він, — і, сподіваюся, надовго вас сьогодні ввечері не затримаю. Ми зможемо поговорити про цю справу набагато детальніше завтра. Оскільки міс Белвер знайшла містера Гульбрандсена мертвим, то я попрошу саме її змалювати мені ситуацію в загальних обрисах бо в такий спосіб ми зможемо уникнути зайвих повторень. Містере Сероколд, якщо ви хочете піти до своєї дружини, будь ласка, йдіть, та після того, як я закінчу розмовляти з міс Белвер, хотів би поговорити з вами. Сподіваюся, вам усе ясно? Можливо, десь тут є маленька кімната, в якій би я міг…

Льюїс Сероколд сказав:

— Мій кабінет, Джоллі?

Міс Белвер кивнула головою і сказала:

— Я саме думала запропонувати його.

Вона перетнула Велику Залу, й інспектор Кері та його помічник-сержант пішли за нею.

Міс Белвер зручно влаштувала їх і влаштувалася там сама. Могло навіть скластися таке враження, що це вона провадить розслідування, а не інспектор Кері.

Проте настала хвилина, коли ініціатива перейшла до нього. Інспектор Кері мав приємний голос і приємні манери. Він був спокійний, серйозний, а тон його розмови був ніби трохи вибачливий. Деякі люди робили ту помилку, що недооцінювали його. Насправді він був не менш компетентний у своїх справах, аніж міс Белвер — у своїх. Але він волів не виставляти свою компетентність напоказ і тим більше не хизуватися нею.

Він прочистив собі горло.