Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг
Генерал Г. рвучко згорнув досьє і рішуче ляснув по ньому рукою.
— Гаразд, товариші. Погоджуємося?
— Так! — першим вихопився полковник Нікітін.
— Так,— невдоволено підтвердив генерал Славін.
Генерал Воздвиженський розглядав кінчики своїх нігтів. Йому остогиділи вбивства, до того ж в Англії він прожив гарні роки.
— Так,— зрештою мовив він. — Думаю, що так. Генерал потягся рукою до апарата внутрішнього зв'язку, який з'єднував його з ад'ютантом.
— Ордер на страту,— пролунав наказ. — На ім'я Джеймса Бонда. — Він повторив ім'я та прізвище по літерах. — Опис: английский шпион. Злочин: ворог держави. — Генерал поклав трубку і нахилився вперед. — А тепер потрібна відповідна конспирация і той, хто не схибить. — Він похмуро осміхнувся. — Ми не можемо дозволити собі ще однієї справи Хохлова.
Увійшов ад'ютант і поклав перед генералом Г. яскраво-жовтий аркуш паперу. Генерал перебіг його очима і написав унизу під текстом: «Убити. Грубозабойщиков». Потім передав папір представникові МДБ, той і собі написав: «Убити. Нікітін»,— і через стіл передав аркуш начальникові ГРУ, який повторив вирок:
«Убити. Славін». Один з його помічників простяг папір людині в цивільному, що сиділа поруч із представником РУМЗС. Чоловік поклав його перед генералом Воздвиженським і дав йому ручку. Уважно перечитавши ордер, Воздвиженський повільно підвів очі на генерала Г., який пильно спостерігав за ним, і, навіть не глянувши вниз, недбало нашкрябав під рештою підписів: «Убити»,— а також своє прізвище. Тоді забрав з паперу руки, підвівся, відсунув свій стілець і запитав:
— Це все, товаришу генерале?
Генерал Г. не приховував свого задоволення: відчуття щодо цього чоловіка його не зрадили, за ним справді слід встановити спостереження, а підозрами треба неодмінно поділитися з генералом Сєровим.
— Хвилинку, товаришу генерале,— зупинив він Воздвиженського. — Я маю дещо додати до цього ордера.
Документ знову повернувся до нього. Він дістав ручку, викреслив написане ним раніше, а натомість, повільно вимовляючи слова в міру написання, вивів:
«Убити ганебно. Грубозабойщиков».
Потім генерал переможно оглянув присутніх, урочисто всміхнувся й сказав:
— Дякую вам, товариші. Це все. Про рішення Президії, щодо нашої рекомендації повідомлю вас окремо. На добраніч.
Як тільки учасники наради вийшли з його кабінету, генерал Г. підвівся, випроставсь і позіхнув. А тоді знову сів за стіл, вимкнув магнітофон і подзвонив ад'ютантові. Той увійшов і став поруч. Генерал передав йому жовтий папір.
— Негайно надішліть генералу Сєрову. З'ясуйте, де зараз Кронстін і привезіть його сюди. Навіть якщо він уже в ліжку. Він має бути тут. Второй отдел знає, де його розшукати. За десять хвилин я прийму полковника Клебб.
— Слухаюсь, товаришу генерале! — І ад'ютант вийшов з кабінету. Генерал Г. підняв трубку телефону ВЧ. попросив генерала Сєрова й за п'ять хвилин спокійно доповів про перебіг наради. Насамкінець повідомив:
— Невдовзі я віддам наказ полковникам Клебб і Кронстіну скласти план операції. Ми обговоримо її в загальних рисах, а також питання, якою має бути конспирация. А на завтра вони підготують детальні пропозиції. Все буде гаразд, товаришу генерале армії.
— Добре,— почувся тихий голос Сєрова з високої Президії. — Убийте його. Але здійснити це треба блискуче. Президія затвердить рішення вранці. Лінія відключилася. Натомість задзеленчав міжвіддільський телефон.
— Слухаю,— сказав у трубку генерал Г.
За мить ад'ютант прочинив важкі двері й оголосив:
— Товариш полковник Клебб.
Огидна фігура у формі захисного кольору, на якій виднілася лише червона стрічка ордена Леніна, увійшла до кабінету й короткими кроками швидко підійшла до столу. Генерал Г. показав на стілець.
— Добрий вечір, товаришу полковнику.
Гладке обличчя розпливлося в солодкій усмішці:
— Добрий вечір, товаришу генерале!
Начальник Второго отдела — оперативного відділу СМЕРШу, що здійснював страти, підсмикнула спідницю і обережно опустилася на стілець.
Розділ 7
Крижаний чаклун
Два циферблати подвійного годинника в блискучому футлярі видивлялись на шахівницю, немов очі якогось велетенського морського чудиська, що придивлялося до гри. Циферблати показували різний час. На тому, що з боку Кронстіна, була за двадцять хвилин перша. Відлічуючи секунди у темпі стаккато, довга червона стрілка поспішала нижньою частиною циферблата, тоді як годинник противника мовчав, і його стрілка нерухомо заклякла. Годинник Макарова показував за п'ять хвилин першу. Макаров витратив свій час у середині гри, і тепер залишалося тільки п'ять хвилин на решту ходів. Він був у цейтноті, і якщо Кронстін не зробить якоїсь божевільної, неймовірної помилки, він, Макаров, програє.
Незворушний і випростаний Кронстін сидів, як папуга, і мав незбагненно недоброзичливий вигляд. Лікті на столі, велика голова спочивала на стиснутих кулаках, що вперлися в щоки, і стулені вуста наче сплющились у невдоволеній гримасі пихи й зневаги. Під широким випнутим чолом трохи розкосі чорні очі дивилися вниз на свою виграшну позицію із незворушним спокоєм. Та за цією маскою нервово пульсувала кров у динамо-машині його мозку, і товста, схожа на черв'яка вена на його правій скроні сіпалася в ритмі понад дев'яносто ударів на хвилину. За останні дві години й десять хвилин з його тіла разом з потом вийшли два фунти ваги, а примара хибного ходу все ще тримала його однією рукою за горлянку. Та й для Макарова, і для болільників він був «Крижаним чаклуном», чию манеру гри можна порівняти лише з тим, як людина їсть рибу. Спочатку вона очищує луску, потім виймає кістки, а вже потім їсть рибу. Кронстін був чемпіоном Москви два роки поспіль, тепер грав у фіналі втретє, і якщо виграє цю партію, то стане кандидатом у гросмейстери.
Тишу навколо обнесеного бар'єром столу не порушував жодний звук, якщо не брати до уваги швидкого цокання годинника. Двоє суддів нерухомо сиділи на своїх стільцях. Вони, як і Макаров, знали про неминучий програш: у варіанті Мерана Кронстін застосував блискучу новину. До двадцять восьмого ходу Макаров ще опирався, але втратив на його обдумування надто багато часу, зробив помилку, а потім, мабуть, помилився ще й на тридцять першому та на тридцять третьому ходах. Хто може це
