Злий - Леопольд Тірманд

— Ну й натворили ми! — делікатно відзначила вона, беручи, таким чином, на себе частку провини.

— Ти фантастична бабка! — з пошаною заявив Метеор.

Потім вони сіли одне біля одного на ліжку, склавши безпорадно на колінах руки і замислено втупивши очі в засмічену підлогу.

В передпокої хтось постукав. Метеор схопився на ноги, підбіг до дверей і відчинив.

— До тебе хтось дзвонить, — несміливо сповістив Вільга. — Якийсь тип просить товариша Героєвського. Це ж ти, правда?

Метеор замкнув за собою двері і підбіг до телефону.

— Героєвський слухає, — сказав він.

— Це Вчесняк турбує, — почувся квапливий нервовий шепіт, — негайно приїжджайте. Важлива справа.

— До вас нагору? — холоднокровно запитав Метеор.

— Ні, — поспіхом застеріг Вчесняк. — Не сюди! Вже все є. Знаєте, той бар, де продають різні зілля, біля костьолу, поблизу палацу Сташіца?

— Знаю.

— Ми там зустрінемось. Гаразд?

— За п'ять хвилин буду на місці. — Він поклав трубку і крикнув Вільзі: — Є вільна машина?

— Бери «Шкоду», — слухняно відповів Вільга.

Метеор з ваганням подивився на портьєру, що закривала двері до квартири, розпачливо махнув рукою і кинувся до сходів. Вільга старанно замкнув квартиру, сховав ключ до кишені і опустив портьєру.

Стара «Шкода» мчала по широкому шосе Свєнтокшизької, повз величезні нові, ще не штукатурені будови. Через кілька хвилин Метеор поставив машину за пам'ятником Коперніку, перейшов через вулицю і спустився в маленьку чисту крамничку, в якій стояли три столики. Було тут навдивовижу чисто й зелено: і стіни, і те, що продавалося в крамничці, мали приємний зеленавий тон; тільки каса, дерев'яні столики, табурети й прилавки темніли коричньовим обпаленим деревом. На полицях стояло багато коробочок з зіллям та скляних круглих банок, в які зсипане було сушене зілля і лікарські рослини. Пахло м'ятою, шалфеєм і ромашкою.

Метеор сів до столика і попросив чогось для нирок. Він дбав про себе, любив лікуватись і використовував кожну нагоду, щоб зміцнити організм; любив удавати з себе алкоголіка, в якого підірвали здоров'я гектолітри випитої в житті горілки. Через кілька хвилин дівчина в білому фартушку принесла йому чашку паруючої ароматної рідини з міцним запахом зілля. Метеор вже вдесяте нервово подивився на годинник: після телефонного дзвінка минуло півгодини, а відстань від будинку ЦРПС до цього бару можна було пройти протягом трьох хвилин. Він, не поспішаючи, пив терпку жовтаву рідину. Зайшов Вчесняк, і Метеор підвівся.

— Довгенько я вас чекаю, — гостро зауважив він, — ходім.

Бар був надто тісний для секретних розмов. Вчесняк вийшов, не кажучи ні слова.

— Я не хотів би вештатись по вулицях, — тихо сказав Вчесняк, — ще побачать.

Вони перейшли на другий бік Краківського Передмістя і ввійшли в Обозну; минувши старий будинок Польського театру, зійшли до Динасів. Тут було безлюдно.

— Ну, що таке? — спитав Метеор. — Ну?

Вчесняк зітхнув і почав говорити. Говорив довго, плутано, Метеор не міг второпати, про що йдеться.

— Пане Вчесняк, — перебив він. — Що з вами? Що ви хочете сказати?

— Товаришу Героєвський, — знову почав Вчесняк з тим самим гарячковим блиском в тупих карих очах, — я вам дам десять тисяч. Вони вже лежать у мене. Я дістав їх відразу ж, як ви пішли.

— Які, в біса, десять тисяч? — занепокоївся Метеор; він раз у раз повертався у думці до Марти.

— Та ті, що я дістав, — невпевнено промовив Вчесняк. — А ви мені заплатіть зараз…

— По-перше, — Метеор зусиллям волі відігнав думку про Марту, — зовсім не десять, а п'ятнадцять тисяч. Адже ж ми так з вами домовлялись? По-друге, ні гроша ви не одержите, поки не дасте мені останнього квитка. І взагалі, якого біса ви мене тягнули сюди, пане Вчесняк?

Інспектор крадькома подивився навколо, хоча вулиця була зовсім безлюдна.

— Нутрії… — пошепки, таємниче промовив він, притягуючи Метеора до себе за лацкани піджака, — нутрії й болотяні бобри. Це кажу вам, бо довіряю. Всі гроші, які зароблю на цьому матчі, вкладу в розплідник. У ферму. І срібні лисиці — теж не погана річ. Відразу ж чкурну на визволені землі…

«Що за ідіот! — подумав без особливого подиву Метеор; він поволі почав орієнтуватися в гущавині кретинських задумів Вчесняка. — Оце так йолоп! Його схоплять протягом двох днів після виїзду з Варшави. — Та зрештою… Що це мене обходить? Я все одно виїжджаю звідси. І надовго. Відразу ж після матчу. З Ірмою, — зітхнув він з насолодою на саму тільки думку про щось подібне. — Хай тоді шукають товариша Героєвського».

— Пане Вчесняк, — рішуче промовив він, — до суботи ви не одержите ані гроша. Щоб вам випадково не спало на думку тікати до того часу. Ви уявляєте, що б ви наробили? В суботу ввечері — будь ласка… Ви дасте мені останню партію квитків і одержите сто тисяч на руки. І можете тоді їхати к бісу, куди ваша душа забажає.

— Героєвський… — Вчесняк важко дихав, наближаючись спітнілим обличчям до обличчя Метеора, — я вам даю сьогодні десять тисяч штук, а ви не довіряєте мені!

— Які десять тисяч?.. — напружено спитав Метеор; видіння Марти зблідло, в ньому прокинувся рицар шахрайства.

— Я одержав для розподілу першу партію. Десять тисяч штук… Просто з сейфу… — хрипко промовив Вчесняк, і тут його слова почали вкладатися в якийсь логічний ряд, — для першого розподілу… Десять тисяч квитків, ви розумієте, просто в руки… Вони лежать зараз у мене нагорі… Ось така пака! — і він тремтячими руками показав, яка саме пака, — я хочу її відразу ж вам передати… Оптом… Ви дасте мені тих сто п'ятдесят вимог, і я постараюсь ще сьогодні добитись рішення комісії.

— Як ви це зробите? — швидко зацікавився Метеор, — заднім числом? Після того, як дасте квитки?

— Зроблю, — проскреготів Вчесняк, витираючи рукавичкою піт з товстої потилиці. — Це моя справа як, але зроблю.