Сицилієць - Маріо Пьюзо

Вони разом поснідали, Майкл розповів йому про візит Пішотти. Клеменцу наче й не здивувало те, що він зміг пробратися на віллу під охороною.

Решту ранку вони провели, плануючи зустріч із Ґільяно. За віллою можуть спостерігати, шукати чогось незвичного, і колона автомобілів точно приверне увагу шпигунів. До того ж за Майклом, безперечно, стежитимуть. Так, сицилійська таємна поліція під проводом інспектора Веларді не втрутиться, але хтозна, яка зрада може чекати на них?

Завершивши планування, вони пообідали, і Майкл піднявся до себе трохи поспати. Він хотів бути свіжим цієї довгої ночі. Пітер Клеменца мусив подбати про всі інші деталі: віддати накази своїм людям, влаштувати транспорт і розповісти про все братові, донові Доменіку, коли той повернеться додому.

Майкл зачинив віконниці, ліг у ліжко. Тіло його було напружене, і заснути не вдавалося. Протягом наступної доби може статися чимало поганого — йому передчувалося щось таке. Але зрештою його зморив сон — у ньому він повертався додому, на Лонг-Айленд, мати з батьком зустрічали його біля дверей, і його довгому вигнанню прийшов кінець.

На сьомий рік розбійництва Турі Ґільяно знав, що мусить покинути своє гірське королівство й тікати до Америки, у якій його понесено, тієї Америки, про яку йому так часто розповідали батьки, коли він був малий. До дивовижної землі, де є справедливість для бідних, де уряд не плазує перед багатіями, де сицилійці без копійки за душею можуть розбагатіти чесною тяжкою працею.

Наполягаючи на своїх дружніх почуттях, дон Кроче зв’язався з доном Корлеоне в Америці, щоб допомогти врятувати Ґільяно й дати йому притулок. Турі чудово розумів, що дон Кроче діє у своїх власних інтересах, але знав, що варіантів у нього мало. Його влада закінчилася.

Нині вночі він рушить у подорож — зустрінеться з Аспану Пішоттою, а тоді довіриться американцеві Майклові Корлеоне. Він залишить ці гори, які давали йому притулок сім років. Залишить своє королівство, свою владу, свою родину, всіх своїх товаришів. Його армія тане; у нього забрали гори; його захисників, народ Сицилії, розбив спеціальний загін полковника Луки. Якщо він залишиться, то може й переможе кілька разів, але остаточна поразка буде неминуча. Нині вибору він не має.

Турі Ґільяно повісив на плече лупару, узяв свого автоматичного пістолета й рушив у довгу подорож до Палермо. На ньому була біла сорочка без рукавів, на ній — шкіряна куртка з великими кишенями, повними зброї. Він не поспішав. Годинник показував дев’яту, і, попри сором’язливе світло місяця, у небі досі лишилися сліди сонячного сяйва. Йому загрожували патрулі Загону спеціального призначення для боротьби з бандитизмом, утім Ґільяно простував без страху. З роками він набув здатності ставати невидимим. Сільський народ укривав його своїм плащем; якщо попереду чатували патрулі — йому доповідали, якщо він був у небезпеці — його захищали, ховали у своїх будинках. Якщо хтось нападав на нього, вівчарі й фермери збиралися під єдиним прапором. Він був їхній герой, вони ніколи не зрадили б його.

У місяці, що минули після одруження, між загоном полковника Луки й бандитами Ґільяно тривали бої. Полковник Лука вже приписав собі вбивство Пассатемпо, і газети гучними заголовками оспівували те, як героїчні солдати Загону спеціального призначення для боротьби з бандитизмом у жвавій перестрілці вбили одного з найстрашніших ватажків Ґільяно. Звісно ж, полковник Лука прибрав залишену на тілі записку, але дон Кроче дізнався про неї від інспектора Веларді. Він зрозумів, що тепер Ґільяно знає все про зраду на Портелла-делла-Джінестрі.

П’ятитисячна армія полковника Луки не припиняла тиснути на Ґільяно. Він уже не наважувався виходити в Палермо по запаси чи прослизати в Монтелепре до матері й Джустіни. Багатьох його людей зрадили й убили, дехто з них уже емігрував до Алжиру або Тунісу. Інші зникали в схованках, відрізаючи себе від діяльності банди. Мафія нині відверто протистояла йому й користувалася своєю розгалуженою мережею інформаторів, щоб доправляти людей Ґільяно просто до рук карабінерів.

А тоді загинув іще один із ватажків.

Терранові не пощастило: саме його чесноти накликали на нього біду. Він не мав жорстокості Пассатемпо, злої хитрості Пішотти, смертоносності Fra Diavalo. Та й аскетичності Ґільяно теж. Він був розумний, але мав дуже приязну вдачу — Ґільяно часто використовував це, щоб потоваришувати з жертвами викрадень або розподілити гроші й речі поміж бідняків. Саме Терранова з його бандою серед глупої ночі обклеювали Палермо плакатами, що прославляли Ґільяно. І часто він навіть не брав участі у кривавіших операціях.

Цей чоловік потребував тепла й любові. За кілька років до того він завів у Палермо коханку — удову з трьома малими дітьми. Вона не знала, що Терранова — бандит, думала, що він урядовець у Римі і їздить на Сицилію відпочивати. Була вдячна за гроші, які він їй давав, і за подарунки, які він привозив її дітям, але він чітко дав їй зрозуміти, що одружитися вони не можуть. Коли він приходив до неї, удова готувала йому вишукані страви, прала його одяг і кохалася з ним пристрасно й вдячно. Такі стосунки не могли вічно бути таємницею для «друзів друзів» — дон Кроче відклав цю інформацію до кращих часів.

Джустіна кілька разів навідувалася до Ґільяно в гори, і Терранова охороняв її під час цих візитів. Краса дівчини нагадала йому про власні бажання, і хоча він знав, що це нерозумно, та вирішив востаннє навідатися до коханки — залишити їй грошей, на які вона з дітьми могли б вижити в прийдешні роки.

Тож одного вечора він пробрався до Палермо сам. Дав удові грошей і пояснив, що, можливо, вони ще