Ганнібал - Томас Харріс
Обережно спустившись зі стільця, Марґо з вертлявим вугром підійшла до Мейсона. Голова в мурени мала форму гвинторіза, щелепи стукали зі звуком, що нагадував клацання телеграфу, зуби були загнуті всередину — з них іще жодна риба не виривалася. Марґо хльопнула вугра на груди Мейсону, на панцир респіратора, і, тримаючи рибу однією рукою, другою стала намотувати на неї коси брата, виток за витком, виток за витком.
— Круть-верть, Мейсоне, — сказала вона.
Одна долоня міцно оповила вугра позаду голови, а другою Марґо вже намагалася розчепити Мейсону щелепи, вона тиснула, всім тілом навалилася йому на підборіддя, а він пручався з останніх, кволих сил, і зрештою з тріском і скрипом рот розчахнувся.
— Треба було брати шоколадку, — мовила Марґо та встромила морду вугра між губами Мейсона. Риба вхопилася гострими, мов лезо, зубами за язик, як ухопила б здобич, і не відпускала, нізащо не відпускала, поки тіло борсалося й плуталося в косах Мейсона. Із дірки, що зяяла на місці Мейсонового носа, полилася кров, він захлинався.
Марґо полишила їх удвох, Мейсона і вугра, а короп кружляв в акваріумі самотою. Біля поста Корделла вона взяла себе в руки й перечекала, доки всі показники на моніторах перетворилися на рівні, прямі лінії.
Коли вона повернулася в кімнату, вугор усе ще рухався. Панцир респіратора піднімався й опускався, надував повітряний міхур вугра, вичавлюючи з легень Мейсона криваву піну. Марґо сполоснула електрошокер в акваріумі й поклала собі в кишеню.
Марґо завбачливо принесла з собою мішечок і тепер дістала з нього шматок шкіри й пасмо волосся доктора Лектера. Нігтями Мейсона вона зішкрябала зі шкіри кров — нелегка робота, коли вугор б’ється в косах, — і обмотала волосся Лектера навколо пальців брата. Наостанок вона засунула в шпичасту рукавичку єдину волосину.
Марґо пішла геть, навіть не поглянувши на мертвого Корделла, і попрямувала додому до Джуді, несучи свою теплу здобич на грудях під блузою, аби та не вистигла.
VI. ДОВГА ЛОЖКА[151]
Тож мусила вона обрати довгу ложку,
Аби з Дияволом наїстись.
Джеффрі Чосер. Кентерберійські оповідання, Розповідь торговця
Розділ 89
Кларіс Старлінг лежить непритомна на великому ліжку під простирадлом і стьобаною ватною ковдрою. Руки в шовкових рукавах піжами спочивають на покривалах, перев’язані шовковими шарфами — лише для того, щоб вона не чіпала обличчя й не витягла ненароком катетер для внутрішньовенних ін’єкцій, введений в тильний бік однієї долоні.
У кімнаті — три джерела світла: низька лампа з абажуром і дві червоні цятки в центрі зіниць доктора Лектера. Він дивиться на Старлінг.
Він сидить у кріслі, підпирає підборіддя сплетеними пальцями. Трохи згодом він підводиться й вимірює їй кров’яний тиск. З маленьким ліхтариком вивчає її зіниці. Він тягнеться під простирадло й намацує стопу, дістає з-під покривал і, уважно слідкуючи за Старлінг, коле підошву вістрям ключа. Деякий час він так і стоїть, полинувши думкою деінде, ніжно тримаючи в руках її стопу, наче маленьке звірятко.
У виробника транквілізатора він дізнався вміст наркотику. Оскільки другий дротик влучив у кістку на гомілці Старлінг, доктор вважає, що вона не отримала повної подвійної дози. Він із невтомною турботою вводить їй протидійні стимуляційні засоби.
У перервах між доглядом за Старлінг він сідає в крісло зі стосом грубого, різницького паперу й виконує якісь розрахунки. Ті аркуші повняться символами астрофізики й фізики елементарних частинок. Раз у раз повторюються формули з теорії струн. Ті нечисленні математики, які можуть прослідкувати за його рівняннями, сказали б, що спочатку розрахунки виконані майстерно, але потім логіка занепадає. Доктор Лектер хоче видати бажане за дійсне, хоче повернути час навспак — довести, що напрямок часу не визначається збільшенням ентропії. Він хоче, аби з плином часу зростав порядок. Хоче, щоб молочні зуби Міші повернулися з тієї вигрібної ями. За гарячковими розрахунками стоїть відчайдушне бажання створити в цьому світі місце для Міші, і, певно, це місце наразі належить Кларіс Старлінг.
Розділ 90
Ранок, жовті сонячні промені в ігровій кімнаті «Мускусного щура». Великі м’які тварини споглядають своїми очима-ґудзиками на тіло Корделла, що тепер лежить під простирадлом.
Навіть посеред зими м’ясна синя муха відшукала тіло й походжає покривалом у тому місці, де проступила кров.
Якби Марґо Верджер знала, що слідчі у справі резонансного вбивства зазнають стільки грубого, руйнівного тиску, то нізащо не стала б засовувати братові в горлянку вугра.
Вона дійшла мудрого рішення не прибирати на фермі весь цей безлад, а просто залягти на дно, доки буря вщухне. Жодна жива душа не бачила її на «Мускусному щурі» в той час, коли відбулися вбивства Мейсона та інших.
За версією Марґо, вона спала в себе вдома разом із Джуді, коли опівночі її розбудив дзвінок переляканої медсестри, яка саме заступила на зміну. Марґо поспішила на місце злочину й прибула невдовзі після перших представників шерифа.
Головний слідчий відділку шерифа, детектив Кларенс Френкс, був моложавим чоловіком із близько посадженими очима, проте виявився не таким дурним, як на це сподівалася Марґо.
— То на цьому ліфті не кожен може піднятися, для цього потрібен ключ, так? — спитав у неї Френкс.
Детектив і Марґо незграбно сиділи поруч на двомісній канапі.
— Мабуть, якщо вони саме так сюди потрапили.
— «Вони», міс Верджер? Гадаєте, їх було декілька?
— І гадки не маю, містере Френкс.
Вона вже бачила тіло свого брата, і досі з’єднаного з вугром і накритого простирадлом. Апарат штучного дихання вимкнули. Криміналісти брали проби води з акваріума й мазки крові на підлозі. Марґо помітила шматок Лектерового скальпа в руці Мейсона. Його ще не знайшли. Криміналісти нагадували Марґо Крутя й Вертя[152].
Детектив Френкс щось заклопотано писав у блокноті.
— Уже відомо, хто ті інші люди? — спитала Марґо. — У них є рідні?
— Ми над цим працюємо, — сказав Френкс. — Знайшли три одиниці зброї, спробуємо їх відстежити.
Власне кажучи, представники шерифа навіть не знали напевно, скільки людей загинуло в сараї, бо свині вже зникли в непроглядному лісі й
