Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

— З якого питання?

— Вона є чи немає?

— Я адміністратор. Всі питання преси — через мене.

— Йдеться про інтерв’ю. Газета «Факти», знаєте таку?

— Знаємо. Здається, від вас уже дзвонили.

— Коли? Вчора?

— Наче вчора. Так, точно, вчора.

— Правильно. То інший кореспондент. Тепер тему віддали мені. То як можна зустрітися з Оленою?

— Вона так рано не приходить. І взагалі, в неї сьогодні озвучка з першої й аж до упору. Не знаю, чи ви застанете її.

— Тому я й хочу домовитися наперед і вибрати зручний для обох час. Прямий телефон у неї є? Чи мобільний?

— Ми не уповноважені давати телефони без особистої згоди Олени чи нашого продюсера. Вибачте, порядок такий.

— Гаразд. Власне, у нас справа більш глобальна, гм. Інтерв’ю само собою. На жаль, вашої адреси немає в «Жовтих сторінках». Для неї передали деякі матеріали, ми хотіли б вручити їх.

— Посилайте факсом.

— Там не лише папери. Ще дві відеокасети. І хотілося б особисто в руки.

— У нас нічого не губиться. Добре, приїжджайте, — жіночий голос на тому кінці дроту назвав адресу. — Недалеко від метро «Кловська». Знайдете?

— Легко.

— Йдіть відразу на центральний вхід. Подзвоните біля бюро перепусток три-нуль-два, назветеся, до вас вийдуть. Коли на вас чекати?

— Протягом дня.

— Бажано до сьомої вечора.

— Спробую. У разі чого передзвоню. Поки що цих касет нам ще не принесли, я думав, реально домовитися з Оленою попередньо… Вибачте, я ще дзвонитиму. До побачення.

Трубку поклали. Богдан Баглай не поспішав класти свою. Просто відхилив її від вуха, послухав короткі гудки, подивився не неї, рвучко замахнувся, мало не скинувши телефон із тумбочки, так само миттєво заспокоївся, обережно, навіть ніжно поклав її на важіль. Годинник показував початок на одинадцяту. Озвучка, як щойно йому вказали, о першій.

Отже, припертися на свою довбану роботу ця сучка повинна не раніше дванадцятої. Зайде через центральний вхід. Там її і почекаємо.

Навіть повернувшись із Харкова, навіть стоячи біля лікарні, де лежав поранений адвокат, Глод ще не визначив для себе, прориватися йому в палату до Гужви приватним порядком, чи піти довшим і навряд чи надійнішим офіційним шляхом. Справді, підозрюваний Гужва нікуди з палати не подінеться. Він навіть не знає, що його підозрюють, хто його підозрює і в чому. Найскладніше — довести змову між Баглаєм та його адвокатом. Бо Глод поки що не міг збагнути, як це вони знайшли спільну мову, на якому саме етапі спілкування.

Зате він був переконаний в іншому: пенсіонера Юрія Юрійовича Пустовіта, котрого життя несподівано вдарило сильніше, ніж тоді, коли народилася мертвою його перша дитина, вбив адвокат Едуард Гужва.

Нещасний батько, шукаючи адвоката для сина, не міг знати про репутацію Гужви. Вірніше, йому могли натякнути, а то й сказати прямо: цей адвокат не з дешевих, зате він останнім часом постійно витягає злочинців дуже високого ґатунку, на кілька порядків вищого, аніж Олег. Тому, могли сказати Пустовітові-старшому, справу цю Гужва розгризе, наче гарбузове насіння. А жадібний до грошей — теж факт! — Едуард Васильович банально розвів старого, розуміючи, що за це йому нічого не буде.

Ніколи нікому не доведеш прямий зв'язок між смертю дружини Пустовіта і непорядним учинком адвоката. Можливо, вона й без того прожила б після арешту сина недовго. Та кидок Гужви таки пришвидшив її смерть, у цьому Глод готовий заприсягтися. Отже, адвокат не зміг врятувати сина, кинув його довірливого батька, фактично, звів у могилу матір. За великим рахунком, він розорив Пустовіта. І Глод не сумнівався: самотній пенсіонер перебрався в Слобожанськ, аби жити ближче до свого кривдника. Максима не здивує бажання сімдесятирічного старого покарати Гужву.

Чого там — навіть убити. Ось тільки невже Едуард Гужва, спину якого прикривають солідні люди не лише в Слобожанську, а й навіть у Києві, настільки злякався кволого пенсіонера, що вирішив убити його особисто? Навряд чи хтось із адвокатових покровителів узяв на себе цю марудну роботу. А от стволом забезпечити цілком могли. Просто так. Парабелума Гужва просто міг купити чи випросити — не навмисне для подібного випадку, просто для себе, для впевненості та, зрештою, самозахисту. Перевірити, чи виписували адвокатові дозвіл на носіння та зберігання вогнепальної зброї? І якщо виписували, то де та зброя? Дурна робота. Навіть якщо дозвіл є, та зброя лежить собі в сховку, який легко перевірити, тим часом парабелум десь спочиває на дні річки.

Йдемо далі. Гужва, скориставшись нагодою, береться за справу Баглая. Вона така сама безнадійна, як справа Олега Пустовіта. І грошей там не заробиш. Тим більше в Баглая вони навряд чи були, принаймні така сума, яку зазвичай вимагає Гужва. Отже, є в цій історії біла пляма, невідома та невирахувана. Глод потер долонею погано поголене підборіддя, повернувся спиною до центрального входу в лікарню, закурив. Доповнити картину може лише Гужва. Ще — Баглай, але він, будемо вважати, свою частину справи зробив. Чи здогадувався він, що саме стоїть за банальним убивством пенсіонера? Навряд. Для Баглая в цій ситуації головне, що не він. Тому, вирішив Глод, він і пустив міліцію по сліду. Чекайте, не міліцію, саме його, Максима Глода. Людину, котра випадково вирахувала його в будинку коханки й затримала. Що дає Баглаєві цей хід? Поки що так само немає відповіді.

Гаразд. Через збіг різних обставин, котрі не залежали одна від одної, Гужва став адвокатом Баглая.

І невідомо чим купивши ув’язненого, намовив узяти на себе зайве вбивство. Таким чином, справжнього вбивцю ніколи не знайдуть. Потім… Потім… Потім…

Минає час — і вже Баглай вимагає зустрічі з адвокатом,