Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Ще по краплі?

— Ні, — Дмитрук мотнув головою, — мені ще працювати. Тут відписуватися по одному епізодові треба, думки швидше заворушаться.

Вони вийшли з прокуреного приміщення на свіже вечірнє вересневе повітря. Дмитрук на мить заплющив очі, труснув головою, глибоко вдихнув, шумно видихнув, простягнув Глодові розчепірену долоню:

— Тримай. Коли що — заходь. Тільки не здумай на мене знову це чіпляти.

— Це навряд, — заспокоїв його Максим, хоча Дмитрук не виглядав аж надто занепокоєним. Швидше сказав просто так, аби якось закінчити зовсім не важливу для нього самого розмову.

А тим часом Глод довідався для себе багато цікавого. Зокрема, причетність до цього дивного вбивства Богдана Баглая справді мала досить сумнівний вигляд. Прямуючи вулицею в бік центру — товктися зараз у транспорті не хотілося, — Глод складав подумки два та два. З усього почутого випливало таке.

Харків'янин Юрій Пустовіт продав трикімнатну квартиру в центрі, аби оплатити адвоката синові, котрий якимось чином встряв у серйозний кримінал. Але гроші не допомогли, сина засудили. Дружина померла. Тут поки що загадок немає. Дивним є інше: чому пенсіонер, на якого під осінь життя звалилися відразу всі можливі негаразди, перебирається не куди-небудь, а саме в Слобожанськ, де й знаходить скоро свою смерть. Причому вбивця готувався старанно, навіть зробив кілька елементарних заходів для заплутування слідів. З правою рукою він, звичайно, лохонувся, та на його місці Глод сам учинив би так само. Хто ж може знати про малознайому людину, що вона — лівша?

Ще одне: постріл у голову ні про що не свідчить. Убивця навряд чи професіонал, а в голову сьогодні всі стріляють, бо про необхідність контрольного пострілу книжки і телебачення старанно повідомляють. Це відомо навіть тим, хто принципово не дивиться й не читає детективів і взагалі уникає кримінальної тематики.

Нарешті, останнє запитання: що йому, Максимові Глоду, віднедавна колишньому оперові, з усім оцим робити? Аби він хоч лишався працівником «шістки», можна було б спробувати переконати Черниченка дати хід справі Пустовіта, розкрутити її повторно, довести йому — своїм дзвінком відразу після втечі Баглай справді переслідував певну мету. З усього виходить, він напевно не причетний до вбивства пенсіонера, і йому для чогось потрібно, щоб його вороги-менти переконалися в цьому. Звісно, він навряд чи дасть їм ключ-підказку, де його шукати. Ось воно. Ось чому марно починати подібні розмови з начальством. Навіть якби він лишався опером, для нього придумали б іншу, кориснішу роботу. Наприклад, долучитися до пошуків спільників Богдана Баглая. Чи самого Богдана Баглая, який, ніде правди діти, досить оперативно та грамотно скинув слід. Тепер же з колишнім опером розмови взагалі не буде, жодної.

Доведеться перевіряти потрібні факти приватним порядком. Просто так залишити інформацію Глодові не давав той самий Природжений Мент, котрого розгледіла в ньому Наталка, донька стовідсоткового потомственного мента.

— Сьогодні в нашій ранковій студії, як ми і попереджали, доволі несподіваний гість. Вірніше, гостя. Молода, вродлива, я не побоюся цього слова — тендітна…

— Ага, не забудь додати: активістка, комсомолка, спортсменка…

— Так, так, активістка, комсомолка, спортсменка, просто красуня, моя колега, нова зірка «S-каналу» Олена Суржа. Власне, зірка не нова, вибач, Лєно…

— Нічого, нічого, Дімо, давай, сміливіше!

— Ну, я починаю тебе боятися. Як, думаю, бояться тебе всі небезпечні злочинці нашої держави. Я не хочу, аби ти змусила мене просто тут, у живому ефірі, як це прийнято в кримінальному середовищі, відповідати за базар. Наскільки я розумію, це означає, що за сказане мною неправильне чи, як кажуть, необережне слово я можу поплатитися життям. Правильно?

— Ну, не конче для цього входити в кримінальну спільноту, Дімо. Навіть у нашій з тобою професії, я б сказала — особливо в нашій з тобою професії, слід навчитися обережно ставитися до сказаних нами слів. Бо за них ой як доведеться відповідати.

Камера взяла Олену крупним планом, усмішка сяяла на її обличчі невимушено, вона вочевидь почувалася не лише в своїй тарілці, а й в зеніті слави. Ведучий ранкової інформаційної програми «S-каналу», стильно розхристаний Дмитро Медяник, по-домашньому вмостився навпроти неї в кріслі.

— Ми тут, шановні глядачі, займаємося трохи саморекламою. Можна сказати, зловживаємо службовим становищем. Але в цьому разі це цілком виправдано. Бо новий проект нашого каналу «Кримінальні портрети» вже б’є всі рейтинги та рекорди популярності. Тут не дадуть збрехати навіть наші колеги та конкуренти. Вже вийшло в ефір три програми, і щоразу наші оператори приймають реально десятки дзвінків, нам приносять сотні листів, пишуть на електронну адресу та форум. Словом, ця вродлива дівчина змогла за короткий час налякати всю Україну. Олено, тепер почнемо, нарешті, серйозно спілкуватися. Тебе знали як ведучу розважальної програми «Кухонний базар». Така собі мила, спокійна, тиха сімейна програма, культурні люди в гостях, усе красиво. І раптом — різка зміна амплуа. Ти знайомиш своїх прихильників із персонажами, скажімо, малоприємними, малосимпатичними, навіть більше — жахливими. Це справді монстри в людській подобі, чи ти їх такими бачиш? І взагалі почнемо з того — чому ти змінила амплуа?

— Дякую, Дімо, що нарешті надав мені слово, — знову камера наблизила її обличчя. — Журналісти, хоч і вважаються незалежними, але так само не вільні робити те, що хочуть. Тим більше, коли вони працюють на популярному загальноукраїнському каналі. Отже, є потреба в таких ось кримінальних історіях. Спочатку я здивувалася, коли мені запропонували такий проект. Адже заведено вважати: кримінал — справа суто чоловіча, жінки просто не витримають такого нервового напруження. Справді, спершу мене злякав обсяг негативної інформації, який доводиться опрацьовувати. Скажу тобі чесно, я познайомилася за час зйомок із дуже сильними чоловіками. Не лише у