Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Як дізнався Глод, пострілів ніхто не чув. Усі мешканці сусідніх квартир у той час були хто на роботі, хто просто у справах, а одна бабця-пенсіонерка сиділа на лавці біля сусіднього під’їзду і точила ляси з приятельками, обговорюючи, між іншим, убивство в тій самій квартирі, тільки дворічної давнини. Тіла виявив водій на початку четвертої. З досвіду він знав: нічого особливо складного відбуватися не повинно, звичайнісіньке відтворення скоєного злочину. Коли на початку третьої вся компанія зайшла в під'їзд, він спокійно влаштувався на сидінні, слухав музику й курив. Однак минула година і він занепокоївся, бо знав — по обіді в нього ще один виїзд, а це означає — кататися на голодний шлунок. Він зовсім не мав наміру підганяти слідчого чи взагалі втручатися в процес. Раз копаються так довго, отже, так треба. Просто вирішив поцікавитися, чи скоро будуть згортатися. Номера квартири він не знав, та чув щось про третій поверх, піднявся туди, побачив ледь причинені двері, штовхнув їх…

Спочатку в УБОЗі, куди водій подзвонив із машини, всі розгубилися. Потім на місце помчав мало не весь особовий склад на чолі з Черниченком. Протягом наступних тридцяти хвилин від міліцейських машин та «швидких» у тихому дворі не було де повернутися. Звісно, цікавих набігло, мабуть, з усього мікрорайону. Начальник міліції, всі його заступники, прес-офіцер, прокурор міста з почтом — словом, сюди збіглися всі. Глод шкодував потім, що його там не було. Подібні видовища він любив: коли злітається начальство, дає одне одному та всім іншим вказівки, які суперечать одна одній, імітує бурхливу діяльність, словом, демонструє повну, цілковиту безпорадність перед здійсненим фактом злочину.

Операцію «Перехоплення» оголосили не зовсім оперативно — за сорок п’ять хвилин після виявлення трупів у «хрущовці». Та Глод, чудово знаючи систему, пояснював такий стан речей не пасивністю та неповороткістю міліції. Все набагато простіше: звістка настільки неправдоподібна, що спочатку слід було переконатися в її правдивості. Потім отямитися від першого шоку — в міліції теж люди працюють, вони, зрозуміло, не чекали таких результатів звичайнісінького слідчого експерименту. І, нарешті, починати діяти. Ясна річ, виїзди з міста контролювалися ДАІ, та зупиняти кожну машину, що їхала за межі міста, вони почали не відразу — боялися повністю паралізувати рух. А після дзвінка втікача Глодові «перехоплення» взагалі скасували. Бо дзвінок перевірили. Баглай телефонував із Ромен. Отже, йому вдалося в якийсь спосіб випередити міліцію і вислизнути за межі міста.

Машину він не водив. Тож, вирішили колишні колеги Глода, на нього чекав транспорт заздалегідь. І тут усі опинилися в глухому куті: виходить, Баглаєві хтось допомагав іззовні. Інакше не виходило, адже пістолет ТТ якимось незрозумілим чином опинився під ванною. Хоча Баглай ні з ким, окрім адвоката, останнім часом не спілкувався. Гужва лежить із простреленою легенею. Баглай міг ліквідувати свого спільника, але якщо це так, розмірковували в УБОЗі, він мусив позбутися його передовсім. А експерти зробили категоричний висновок: у Гужву стріляли поспіхом, не так старанно, як у слідчого та оперів. Виходить, аби Баглай збирався знищити спільника, він, незважаючи на поспіх, так само старанно вбив би й адвоката. Тоді хто ж йому допомагав, якщо контакти з волею максимально обмежені? Окрім того, він сам зажадав викликати адвоката, того ж таки дня захотів признатися в ще одному вбивстві, і, чорт його візьми, з усього виходило — Баглай справді мав до вбивства Білокрила пряму причетність. Де тут шукати змови?

Відповідь прийшла на початку шостої. Макс був присутній при цьому, бо його допитали абсолютно всі, від начальника УБОЗу Черниченка і до колишнього тестя. Усіх цікавили буквальні подробиці телефонної розмови й ще дві речі: звідки в Баглая домашній телефон учорашнього опера й чому він подзвонив саме йому. Знайти тут елементів змови не вдалося від самого початку. Адже після того, як у березні минулого року капітан міліції Глод затримав злочинця на горищі будинку коханки останнього, більше вони жодного разу не спілкувалися, навіть не перетиналися. Ну, хіба в суді, де Макс виступав як один зі свідків, розповідав про поведінку підсудного в момент затримання. Гужва тоді ще вивів із обставин затримання, а саме — порізаних вен, цілу теорію. Мовляв, довели хлопчину до відчаю, совість його остаточно замучила чи щось подібне. Навряд чи такий пасаж хтось брав до уваги. Зрештою, в Глода вистачало справ і без Баглая. Пояснити вчинок утікача Максим із застосуванням певної логіки міг. Адже саме він, Глод, затримав його тоді на горищі. Враховуючи злопам’ятність «клієнта», можна припустити — до опера, який надягнув на нього наручники, в Баглая міг бути особистий, так би мовити, сентимент. Через те він міг якимось чином, хоча б за допомогою свого доволі слизького адвоката, дізнатися координати Глода ще раніше, просто так, для себе. Можливо, збирався писати йому вірші з в'язниці. Словом, тут усе на рівні припущень. Далі: Баглай безмежно нахабний, тому подзвонити відразу після втечі до того, хто його одного разу спіймав, теж свого роду жест. Демонстрація власної, так би мовити, довершеності. Заодно він, без сумніву, хотів дати знати всім, хто його ловитиме — у Слобожанську його вже немає, шукайте вітра в полі.

Поки Глод удесяте ділився своїми припущеннями з Черниченком та іншим високим начальством, надійшли перші, можна сказати, позитивні результати пошуків. Один з інспекторів ДАІ пригадав, як близько четвертої, навіть на початку п’ятої, повз пост під час перевірки однієї підозрілої іномарки проїхав знайомий таксист на стареньких «Жигулях», навіть махнув йому привітно рукою. Хлопець по кілька разів на день їздив туди-сюди, частенько возив пасажирів за межі міста, навіть зранку вже встиг змотатися на Ромни, тому інспектор пропустив його повз увагу. Тепер таксиста, котрий щойно повернувся на своє звичне місце біля базару, допитали і встановили: до нього в машину справді сів хлопчина в джинсах, светрі, шкірянці та насунутій на очі кепці. Одяг виглядав новим, щойно купленим. При собі пасажир мав лише сумку середніх розмірів, на вигляд — досить легку. Він їхав до Ромен і — увага! — платив доларовою готівкою. На фото таксист однозначно впізнав Баглая. Опери обнишпорили територію базару і в одному зі смітників знайшли пакет, а в ньому — спортивний костюм зі слідами пилу, бруду та крові: Кров, між іншим, однієї групи з кров’ю криміналіста Лугана. Той на короткий час прийшов було до тями і встиг у кількох словах пояснити,