Чужа гра - Сергій Ухачевський

Вранці був у Борисполі і з’ясував, що з ним в одному літаку Ірина з Ольгою та якимось респектабельним дядечком. Помітивши його, Ірина зблідла, не привіталася і сіла як вкопана. Надійка, боячись польоту, міцно вчепилася в руку брата. Коли літак набрав висоту, Валентин вмовив її відпустити і підійшов до Ірини.

— Привіт. Не впізнаєш?

— Упізнаю, просто боюся літати і почуваюсь погано.

— До Москви — у справах?

— Василько хворий. У Німеччині треба платити шалені гроші за лікування. Можливо, у Москві дешевше. Везу довідки, аналізи.

— Я також везу сестричку, у неї складна форма поліомієліту. Наші лікарі безсилі. Порадили звернутися в Москву; треба встигнути до дванадцяти років, — зітхнув.

— Пробач, я випила снодійне, — збрехала, — на ходу засинаю. — Потім поговоримо…

— Може зупинимося в одному готелі?

— Їду до знайомих, — заплющуючи очі, сказала Ірина, — у мене з грошима не густо.

Валентин повернувся і спробував додзвонитися до Сєнцова, але зв'язок з’явився тільки коли літак приземлився. Кіря попередив Ігоря, що летить Ірина, треба з’ясувати, до кого. Той сказав:

— Не встигну, спробуй сам простежити.

— Зі мною сестра на милицях!

— Бери таксі.

Ірина тихцем подзвонила до Краснова. Той — на митницю… При переході митниці Кіркуєва затримали і довго перевіряли багаж.

Після кількох днів запою Сєнцов виглядав жахливо. Його пика непристойно запухла. Загибель кума була великою втратою. Ще вчора планував викрасти його тіло і поховати тут, але отримав наказ залишити все як є… Зустрів Валентина на порозі готелю і запросив до ресторану. Намагався бути люб’язним, навіть жартував з Надійкою.

Потім викликав секретарку і наказав повозити дівчинку по Москві. Коли залишилися вдвох, Сєнцов перепитав:

— Кажеш — робота Князя?

Кіря виклав всі аргументи на користь цього. Додав історію з Іриною:

— Гадаєш, вона збирається вирішувати питання з братом? Гадаєш, у неї грошей нема? І де бувають операції по півмільйона!

— Не знати, скільки тобі заспівають, — запевнив Сєнцов.

— Не допоможеш?

— Ти мені надто дорого коштуєш, а зиску — жодного.

Валентин креснув зубами:

— Був зиск, коли мав завалити Анджея і Сліпого!

— Але Нагірну так і не змогли взяти! Вчора там заарештували наших людей! А твої хлопці вшилися… Які висновки?

— Треба рятувати свою дупу! Наші вороги перегрупувалися і дадуть нам просратися! Ірина чому тут? Приперлася до Краснова!

— Що пропонуєш? — звузив косі очиці Сєнцов.

— Ми не знайшли їхнього общака. Здається, він у неї. Особисто я з виборами спустив усе.

— Хто тобі забороняв шукати ці гроші?

— Паша голову відкрутить! По понятіям, жінок не чіпають!

— Не чіпай. Є Князь, Ангел — бомби їх!

— Ти наче не чуєш, що кажу! За ними стоїть Паша. Проаналізуй події останніх тижнів, приплюсуй мій провал на виборах! У нього в руках ниточки цих справ! Тільки він міг здати людей Мойші у Нагірній, Нарочицького, дати на мене компромат і вимагати для Ірини відсотки в «Руській»!

Сєнцов випив без тосту і сказав:

— Паша зараз краще стоїть, ніж колись. З Ізею у нього порозуміння. Мойша у твої логічні вигадки не повірить. Тим паче, на сходняку погоджено всі спірні питання, поділено сфери впливу і домовлено про мир.

— Чи мало було за останні роки обіцянок?!

— Я подумаю… Але це не головне. Найголовніше, що ми міцно зачепилися в Україні — УПЕВ. Ставка на цю партію.

— Дивіться, щоб вам ще там не обломилося!

— Який тобі потрібен капітал, щоб ти розібрався з Князем, покінчив з Іриною і більше не скиглив?..

Ірина приїхала на зустріч з Красновим збудженою. Володимир Іванович її розцілував, чим здивував батька Ольги. Юрій Федорович Горпищенко мав добрі стосунки з багатьма впливовими людьми Росії, але вперше довелося потрапити на зустріч до самого Краснова.

Нафтомагнат, тримаючи Ірину за руки, вдивлявся в її обличчя.

— Ти покращала, — сказав. — Ось тільки не зашкодило б поправитися. Повні люди добрі, — підморгнув до Ольги.

З нею привітався теж без церемоній, чмокнувши в щічку:

— Давно не бачилися, як поживаєш?

Поздоровкався за руку з батьком:

— Ми зустрічалися на переговорах з приводу українських боргів, — пригадав. — Потім понапивалися і голяка купалися в басейні.

— Тоді я був референтом міністра. Тепер керую Нафтогазпромом.

— Приємно, що люди йдуть угору. Прошу до столу…

— Взагалі, — зізнався, — більше люблю неофіційні зустрічі. А коли приїжджають делегації… Особливо свої люди — знаємося роками, випили цистерну горілки, і мусимо перед камерами мавпувати. А мені до душі по-нашому, по-рускому, щоб був баян, на столі — печене порося, картопелька, капусточка!

Тепер до справ. Упродовж півроку зможу вам давати сировину в необмежених кількостях. Розрахунок — через три місяці після отримання. Влаштовує?

— Цілком, — погодився Юрій Федорович.

— Ми з покійним Андрійком працювали чесно. Все зароблене поверталося сюди, там залишалися копійки. Їхні заробітки я пересилав на особисті рахунки у банки Австрії…

— У нас інші плани, — зізналася Ірина, — ми маємо показувати частину прибутків.

— Та-ак, — задумався Краснов. — Ану, розповідайте все.

Й Ірина виклала задумане. Про «гремлінів», про фірму,