💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Бойовики » Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

Читаємо онлайн Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха
б терпів, коли очко поруч! — на слідчого знову дивилися вже знайомі йому сповнені холодної ненависті очі, він згадав характеристику, котру сам дав своєму підслідному і переповідав усім, у тому числі, здається, сказав про це телевізійникам. Богдан Баглай мстивий і не любить, коли над ним сміються. Тут купа народу, але слідчому, котрий вивчив Баглая, як ніхто з присутніх, не хотілося, аби через дрібницю Баглай зараз оскаженів і конвоїрові нічого б не лишилося, як стукнути його по голові — інакше доведеться тримати.

— Добре, добре, сходиш на своє очко. Ну, припекло, всяке буває.

— Я прошу чогось особливого, ви, собаки скажені! — не вгавав Баглай, і конвоїр смикнув його ближче до себе. Ситуація загострилася настільки швидко й несподівано, що Харламов певної миті навіть розгубився. Сташенко з Гиричем уже відтирали плечима пойнятих, аби втрутитися і загасити бунт у зародку. Тоді слідчий підвищив голос:

— Спокійно всім! Спокійно! І ти, Баглаю, заспокойся. Роби свої справи — і вперед, час дурно тратимо.

— Просто при вас?

Справді, в дверях санвузла скупчився народ.

— А що тут особливого, Бодько! — знову втрутився Сташенко.

— Я при людях не оправляюся, — Баглай стишив голос, звузив очі, і це вже зовсім перестало подобатися Харламову.

— Вийдіть усі. Вийдіть, я сказав, — і, підкріплюючи свої слова, помахав рукою, ніби роблячи знак «киш».

Посміюючись, чоловіки пройшли до кімнати, аби не товктися в передпокої.

— Тобі теж цікаво, як людина сере? — тепер холодні очі дивилися на Харламова.

— Я теж вийду, заспокойся.

— А він? — Баглай кивнув на конвоїра. — Може, сопло мені потім підітре? До речі, немає чим.

— От же ж біда! — слідчий розгорнув теку, витяг пару чистих аркушиків. — Досить?

— Стане. Воду холодну відкрутіть, тут бачок порожній.

Коли опечатували квартиру, перекрили воду, аби далі від гріха. Слідчому не хотілося морочитися із цим самому, він подивився на конвоїра, той мовчки нахилився, секунду подумавши, визначив потрібний вентиль, повернув його. У бачок радісно задзюркотіла вода. Випроставшись, конвоїр швидко обдивився приміщення, але, крім голих стін, маленького люстерка, ванни та унітазу, нічого особливого тут не побачив. Щось пригадавши, зняв люстерко зі стіни, пояснивши:

— Скло.

— Правильно, — кивнув слідчий. — Були вже прецеденти, чи ні, Баглаю?

— Так мене відчеплять чи в штани робити? — Баглай дивився на слідчого. — Навіть у СІЗО вертухаї в сортир не піддивляються.

— Зніми наручники, — розпорядився Харламов.

— Інструкція, — конвоїр тримався незворушно.

— Розумію, але куди він тут подінеться. Дивися, навіть повіситися нема на чому. Вікна теж нема. Не втече нікуди.

— Не втечу, — погодився Баглай. — Хіба через унітаз.

— Слухайте, — з кімнати рішуче виступив Гужва. — Мені здається, ви тут справді знущаєтеся над мої клієнтом. Нехай він уже без того засуджений і гірше йому не стане, але я тут, окрім іншого, стежу, аби все відбувалося згідно із законом.

— А я, Едуарде Васильовичу, що, по-вашому, роблю?

— Принижуєте людську гідність мого клієнта. Пояснювати, в чому? Чи освіти вистачить?

Кілька секунд слідчий та адвокат поїдали один одного очима. Потім Харламов повернувся до конвоїра, подивився крізь прорізи в його масці й повторив:

— Зніміть наручники. Під мою відповідальність, — конвоїр мовчки витягнув ключа, за мить Баглай потирав обидві руки. — Тепер, Баглаю, слухай мене уважно. На відправлення фізіологічних потреб тобі дається три хвилини. Це навіть багато. Двері лише прикриємо, зсередини ти не замикаєшся. Зачиняєш на оце, — він торкнувся пальцем шпінгалета, прикрученого всередині дверей, — ламаємо двері відразу. Затримуєшся хоча б на секунду довше — відчиняємо двері, навіть якщо в цей час ти сидітимеш на унітазі зі спущеними штаньми. Справедливо?

— Інший би сперечався, — розвів руками Баглай. — Я не буду. Три так три. Три хвилини самотності. Тільки давайте швидше, бо доведеться точно мені штани шукати, а це більший клопіт, — правою рукою він демонстративно зіжмакав видані слідчим папірці.

— Молодець. Тоді починай.

Харламов, Гужва та конвоїр відійшли від дверей, причинивши їх за собою.

Нарешті на Богдана Баглая ніхто не дивився. Він був сам, у нього вільні руки і три хвилини часу. Три хвилини фори. У його ситуації це дуже багато.

Прокурорський подарунок. Можна сказати, царський.

Тепер подивимося на адвокатський подарунок.

Спритно ставши навколішки, Баглай засунув руку під ванну, понишпорив там серед бруду і швидко намацав рукою ганчір’яний згорток. Плавно потягнув його до себе, відчувши знайому приємну вагу. Правильно, як і просив, мотузком не зав’язали, він би втратив зайві секунди. Зі згортком у руці Баглай випростався, присів на унітаз, швидко розгорнув його. У руці лежав ТТ, той самий захований лише в одному йому відомому місці ТТ. Адвокат, бажаючи заробити сімдесят п'ять тисяч доларів, виконав обидва його прохання. Пістолет — перше. Друге Гужва вже так само виконав, але без пістолета воно нічого не варте.

«Тульський Токарєв», «тотошечка». ТТ із повною обоймою. І семеро чоловіків, серед яких троє точно озброєні, один — на його боці, й двоє цілком цивільних, які не заважатимуть.

Баглай усміхнувся сам собі, і в цю хвилину ніхто, крім нього самого, не бачив — ці очі так само можуть сміятися. Але лише якусь мить, потім погляд знову зробився порожнім і холодним.

У нього може нічого не вийти. Зовсім нічого. Але в такому разі треба дозволити себе вбити, навіть змусити того, хто виявиться спритнішим, убити його. Інакше… Ні, краще не думати, що буде після невдалої спроби втечі. Краще не уявляти собі зараз ментівських морд, лютих і задоволених одночасно. Або… краще уявити собі їхній тріумф, їхню радість від його невдачі.

Саме так. Це додасть сили.

Баглай спустив воду, одночасно досилаючи патрон

Відгуки про книгу Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: