Безцінний - Зигмунт Мілошевський
— А співпрацювала? — поцікавився Кароль.
— Звісно, адже це шведська аристократія. Добре, зізнаюся, я знала раніше про нью-йоркського Рафаеля і про Ричмонда. І про всяк випадок: як і ви, я уявлення не мала, що це лажа. Я вирішила, що варто ризикнути короткою відсидкою на випадок, якщо польська держава вирішить скористатися моїми послугами. До того ж, скажу відверто, я не дуже вже й ризикувала, одна високопоставлена особа в Польщі була мені зобов’язана. У разі чого я швидко б вийшла з в’язниці.
— Надто якщо відсидка — це досконале алібі, коли людина йде на завдання, послуговуючись найкращими фальшивими паперами, виготовленими урядом, — буркнув Ґмітрук, не відриваючи очей від кави.
— Не бурчи, це була типова ситуація win-win, усі так чинили. Ви добували б свого Рафаеля, а я, щиро кажучи, теж не повернулася б з порожніми руками.
— Той імпресіоніст, — більше ствердно, ніж запитально сказала Лоренц. Була сердита на себе за те, що не з’ясувала, чий то був твір, і тепер здаватиметься невігласкою. — Це твоє win? Це, — звернулася до Борґа, що нервово протирав свої окуляри, — твоє «більше ціле»?
Борґ начепив окуляри й подивився на Зоф’ю усе ще червоними очима.
— Я гадаю, нам саме час піти до майстерні. Каву можете взяти з собою.
На другому поверсі будинок уже не нагадував столітню шведську дачу, старе рибальське житло, збережене, щоб справляти враження на гостей. За солідними дверима був по-сучасному облаштований кабінет. Світлий, аскетичний, позбавлений оздоб. Лише письмовий стіл зі зручним кріслом, яке можна було регулювати як завгодно; маленький столик з чотирма стільцями і стелаж зі спеціальною літературою. Пильне око Лоренц помітило відомі альбоми з історії живопису, а також каталоги награбованих по всій Європі творів мистецтва, польські стояли поряд з російськими. Стен Борґ займався експертизами, підтвердженням автентичності та легальності творів, що з’являлися на ринку. Був відомий також і тим, що продавав свої послуги рідко й лише тоді, коли справа його цікавила. Його експертиза жодного разу не піддавалася сумнівам.
Лоренц думала, що розмовлятимуть тут, але Борґ провів їх через прості білі двері до наступного приміщення, яке називав майстернею і яке було непогано обладнаною невеликою лабораторією. Лоренц упізнала кілька приладів, яких вистачило б для того, щоб стовідсотково визначити, чи твір мистецтва є фальшивкою, чи ні. Тут був переносний апарат для рентгенофлуоресцентного аналізу (XRF), геніального способу безінвазійно вивчати проби та ідентифікувати наявні в них хімічні елементи. Самого цього пристрою було досить, аби відсіяти найпримітивніших фальсифікаторів, які не хотіли бавитися в хіміків і використовували сучасні фарби. У такому випадку залишалися сліди анахронічних фарб, заснованих на хімічному синтезі, а не на терплячому змішуванні натуральних компонентів. Штучні пігменти у живописі почали використовувати на зламі XIX і XX століть і, маючи відповідне знання про їхній склад, досить було проаналізувати червоний або зелений фрагмент на картині, щоб з’ясувати, чи цей фрагмент було написано у XX столітті, чи раніше. Надійною перевіркою були також покривні білила. Нині здебільшого вживають пігмент на основі діоксиду титану, в середині XIX століття почали використовувати білила на основі цинку, але раніше — від початку історії живопису — брали свинець. Нині, крім фальсифікаторів і божевільних, залюблених у «справжню» майстерність, ніхто не використовує свинцеві білила через їхню токсичність, але протягом століть ніхто не замислювався над шкідливістю барвника. Особливо враховуючи те, що тільки він гарантував результат.
Немає свинцю? Тоді це фальшивка. Тому, крім апарата XRF, Борґ мав також обладнання для радіографічних знімків, яке одразу виявляло відсутність свинцю. На просвічуванні свинцеві білила (які вживаються також для освітлення інших кольорів) світилися як неон у містечку розваг. Так само як і сліди інших важких металів, які використовували за давніх часів, не підозрюючи про небезпеку, художники та їхні учні. Рентгенівські знімки старих картин мають моторошний вигляд, сліди свинцю нагадують привидів, що якимось магічним чином з’являються на полотні.
Були тут також інфрачервоні лампи, які свідчили про те, що Борґ був не лише хіміком на службі мистецтву. Спектроскопія NIR давала змогу виявити на знімках картини сліди вуглецю, наявного в чорних барвниках, а також у вуглинах або олівцях, використовуваних для ескізів. Лоренц кілька разів бачила в Німеччині оброблені таким способом картини, і враження було приголомшливе — так, ніби дивишся на людину й бачиш її не лише нинішньою, а й дитиною у віці кількох років, і підлітком, який складає іспити. За допомогою цього методу, якщо було відомо, що цей художник робив ескізи і як саме, можна було легко виявити фальшування, навіть якщо аферист приготував собі фарби, як у відповідну епоху.
— Що це за лаба? — запитав Ґмітрук, який досі дивно мовчав.
Лоренц подумала про дивну поведінку Ґмітрука під час репортажу про людей, які збирали гроші в інтернеті. Може, він хворий, може, хтось із його близьких хворий.
— Лабораторія експерта, — з гордістю відповів Борґ. — Тут я встановлюю автентичність картин. Їх привозять з усього світу. Ну хіба що хтось не хоче везти свої скарби моторним човном, — розсміявся.
— Ага. Я думав, це має трохи інакший вигляд.
— Який? — Борґ розвеселився.
— Сидить якийсь старий, без образ, у кабінеті, дивиться на картину, оглядає через лупу, перевіряє підпис і деревце на другому плані. Нарешті підводиться і каже: справжня!
— На жаль, саме так у Польщі й робиться, — вирвалось у Лоренц.
— Бо?.. — запитав Анатоль.
— Бо це всім вигідно, — втрутився Кароль. — Адже ніхто не хоче вірити, що картина фальшива, бо це недобре для бізнесу. Тому кожен власник може знайти собі історика мистецтва, який хоче заробити перед святами і готовий підтвердити автентичність Висп’янського’, хоча взагалі-то займається середньовічними фресками. Експерт вдає, що він розбирається, власник вдає, що йому довіряє, аукціонний дім — що така експертиза достовірна, покупець вдає, що купує Висп’янського. У цивілізованому світі є ще походження, тобто щось на кшталт карти подорожі, де вписані всі власники, яка дозволяє підтвердити автентичність. У нас дивним чином усі ці документи згоріли під час війни. Ніхто не ставить складних запитань, і справи залагоджуються.
— Тим часом стилістична експертиза не має жодного сенсу, — пояснював далі Борґ. — Адже якщо фальсифікатор хоче підробити чиюсь картину або створити неіснуюче полотно славетного художника, що він підробляє? Стиль. Так само наносить фарбу, так само зображує деревця, так само сіднички на ню і яблука на натюрморті, не кажучи вже про підпис. Якщо фальсифікатор досвідчений, жоден експерт, що керується тільки аналізом стилю, цього не розпізнає.
— Можливо, напише такий висновок, — докинув Кароль, — щоб нібито визнати автентичність і взяти гонорар у клієнта,
