Бібліотека душ - Ренсом Ріггз

— Я намагався повернути борг, — відказав на це Бентам. — Хіба я не допоміг тобі? А вам? — він глянув на Шарона й перевів погляд на Матінку Пилок. Здавалося, що вона, як і Шарон, була амброзійною наркоманкою. — Багато років я хотів попросити вибачення, — звернувся він до мене. — Хотів спокутувати провину перед твоїм дідом. Ось чому я весь цей час його шукав. Сподівався, він повернеться, щоб побачитися зі мною, і я знайду спосіб відновити його талант.

Емма гірко розсміялася.

— Після всього, що ви з ним зробили, ви сподівалися, що він повернеться?

— Я думав, що ймовірність дуже низька, але надіявся. Та, на щастя, спокута буває різною. У цьому випадку вона прийшла в подобі онука.

— Я прийшов не для того, щоб відпускати вам гріхи, — сказав я.

— Нехай навіть так. Я твій слуга. Якщо я можу щось зробити, тільки скажи.

— Просто допоможіть нам витягти наших друзів. І вашу сестру.

— З радістю. — Здавалося, йому полегшало від того, що я не попросив чогось іще чи не встав і не накричав на нього. А я міг би — голова йшла обертом, і я ще не визначився з тим, як мені реагувати. — А що ж до того, як нам чинити далі…

— А можна нам поговорити? — спитала Емма. — З Джейкобом, наодинці.

Ми вийшли в коридор, щоб побалакати — порожняк зник з поля зору, але все ж був недалеко.

— Давай складемо перелік усіх жахливих вчинків, до яких доклав руку цей чоловік, — запропонувала Емма.

— Давай. По-перше, він створив порожняків. Ненароком, звісно.

— Але створив. І амброзію теж створив, і в Ейба силу забрав майже всю.

«Ненароком», хотів було повторити я. Але проблема була не в Бентамових намірах. Я розумів, до чого вона хилить. Після всіх цих відкриттів я вже не знав, чи можемо ми впевнено довірити свої долі й долі наших друзів цій людині… чи покластися на його плани. Нехай наміри в нього були добрі, але хвіст нещасть за ним тягнувся чималий.

— Йому можна вірити? — спитала Емма.

— А в нас є вибір?

— Я не про це питала.

На мить я замислився.

— Думаю, можна, — відповів трохи згодом. — Але сподіватимемося, що в нього вже настала хороша смуга.

* * *

— ІДІТЬ СЮДИ, ШВИДКО! ВІН ПРОКИДАЄТЬСЯ!

З кухні долинуло відлуння криків. Ми з Еммою метнулися в двері й побачили, що всі втислися в куток, налякані слабким спросоння порожняком, який силкувався сісти, але спромігся лише перегнутися через край раковини. Лише мені було видно його роззявлену пащу. Язики мляво розтяглись по підлозі.

— Закрий рота, — наказав я порожнячою. З таким звуком, наче всьорбує спагетті, звір втягнув їх до рота. — Сядь рівно.

На це порожняк ще був не здатен, тож я взяв його за плечі й допоміг зайняти положення сидячи. А втім, оклигував він навдивовижу швидко, і вже через кілька хвилин оволодів своєю моторикою настільки, щоб з моєю допомогою вилізти з мийки й стати на ноги. Він уже не кульгав. Від різаної рани на шиї залишилася тільки ледь помітна біла лінія, схожа на ті, що швидко розсмоктувалися й на моєму обличчі. Коли я про це розповідав, Бентам не зміг приховати свого роздратування через те, що Матінка Пилок так ретельно підійшла до справи зцілення порожняка.

— Чим я можу зарадити, коли мій пилок такий сильний? — спитала вона через Рейналдо.

Змучені, вони пішли шукати ліжка. Ми з Еммою теж потомилися — вже наближався світанок, а ми ще не спали, але в нас відкрилося друге дихання, бо такий стрімкий прогрес подарував надію.

Бентам розвернувся до нас; його очі палали.

— Момент істини, друзі. Перевіримо, чи моя старенька знову запрацює?

Він мав на увазі свою машину, і запитувати було зайвим.

— Не будемо гаяти ні секунди, — вирішила Емма.

Бентам підкликав свого ведмедя, я підбадьорив свого порожняка. Пі-Ті проліз у двері, підхопив господаря, і разом вони повели нас углиб будинку. Якби хтось тієї миті на нас дивився, то міг би тільки зачудуватися з такого видовища: елегантний джентльмен, якого ніс ведмідь, Шарон у своїй неозорій чорній мантії, Емма, що позіхала в кулачок, з якого курився дим, і старий добрий я бурмотів до помальованого білою фарбою порожняка, який навіть у доброму здоров’ї човгав ногами під час ходи, так, наче кістки в нього не вміщувалися в тіло.

Ми йшли крізь коридори й донизу сходами, в самісіньке нутро будинку, в кімнати, де громадилася гримка машинерія, і розміри приміщень неухильно зменшувалися, аж поки не прийшли до дверей, у які не пролізе ведмідь. Ми зупинилися. Пі-Ті поставив господаря на підлогу.

— Ось воно, — мов гордий батько, просяяв Бентам. — Серце мого Панконтуркону.

Він прочинив двері. Пі-Ті залишився чекати зовні, а ми всі пішли слідом за господарем.

Майже всю маленьку кімнату займала грізна на вигляд машина з заліза й сталі. Від стіни до стіни тяглися її дивовижні нутрощі — численні маховики, поршні, клапани, що блищали від мастила. Складалося враження, що цей механізм може оглушити пекельним шумом, але він стояв холодний і мовчазний. Між двох велетенських трибів затягував щось гайковим ключем чоловік у перемащеному одязі.

— Це мій помічник, Кім, — представив його Бентам.

І я впізнав: то був чоловік, який біг за нами в Сибірській кімнаті.

— А я — Джейкоб. Ми вас учора налякали в снігах.

— А що ви там робили? — поцікавилась Емма.

— Замерзав до напівсмерті, — бурчливо відповів Кім і взявся затягувати далі.

— Кім допомагає мені шукати шлях до братового Панконтуркону, — пояснив Бентам. — Якщо в Сибірській кімнаті такий прохід існує, то найімовірніше, що він на дні глибокої розколини. Я певен, що Кім буде вдячний, якщо ваш порожняк допоможе оживити інші наші кімнати, де вже напевно виявляться двері до більш доступних місцин.

Кім щось буркнув і скептично окинув нас із ніг до голови поглядом. Мені стало цікаво, скільки років він воював з обмороженнями й прочісував розщелини.

Бентам одразу перейшов до справи. Уривчасто видав накази своєму помічникові, той повернув кілька циферблатів і потягнув за довгий важіль. Шиплячи й плюючись, триби машини трохи провернулися.

— Підведіть істоту, — тихо скомандував Бентам.

Порожняк чекав за дверима, тож я його покликав. Човгаючи, він зайшов у двері й низько утробно загарчав, неначе зрозумів, що зараз з ним робитимуть щось неприємне.

Помічник упустив на долівку ключ, але швидко його підхопив.

— Ось акумуляторна, — показав Бентам на велику коробку в