Червоний горобець - Метьюз Джейсон

— Наступної зустрічі не буде. Принаймні не з тобою. Ти надто засвітився. Минулої ночі вони впізнали тебе з десяток разів, твоєму економічному прикриттю кінець, відтепер у тебе на хвості висітиме половина московських служб спостереження, — сказав Ґондорф. Було видно, як він насолоджується моментом.

— Вони завжди знали про цю підставну посаду. За мною завжди стежили, ви самі в курсі. Я й досі можу зустрічатися з агентами, — сказав Нейт, обпершись об стілець. У Ґондорфа на столі стояв макет ручної гранати на дерев’яній підставці. На металевій табличці – напис: «ВІДДІЛ СКАРГ. ВИСМИКНІТЬ КІЛЬЦЕ ДЛЯ НЕГАЙНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ».

— Ні, я не думаю, що тобі варто й надалі зустрічатися з агентами. Ти тепер магніт для лайна, — сказав Ґондорф.

— Якщо вони кинуть на мене таку кількість ресурсів, то збанкрутують, — не погоджувався Нейт. — Я можу точити їхні сили, роз’їжджаючи містом наступні шість місяців. І чим більше за мною стежитимуть, тим краще нам вдаватиметься маніпулювати ними.

Наполягай на своєму.

Ґондорфа він не вразив і не переконав. Цей молодий оперативник ніс у собі загрозу особисто для нього. Ґондорф був зосереджений на можливості істотного підвищення наступного року, по поверненні до Вашингтона. Ризик був надто великий.

— Неше, раджу тобі обмежити пересування Москвою. Ти надто засвічений, вони шукатимуть способу прибрати тебе і впіймати твоїх агентів. — Він поглянув угору. — Не хвилюйся, я подбаю, щоб тебе призначили на щось путнє.

Нейт був шокований. Навіть оперативник на першому турі розумів, що виключення, переведення зі справи, ініційоване керівником резидентури, — з якої б то не було причини — може погубити кар’єру. Він також був певен: Ґондорф скористається своїми приватними каналами, аби натякнути, що Нейт облажався. Неофіційна репутація Нейта, його «особистий файл» постраждають, а це вплине на його просування по службі та майбутні призначення. Забуте відчуття відсутності твердого ґрунту під ногами почало виникати знову.

Нейт знав правду: він урятував МАРБЛа минулої ночі зав­дяки вчасним та правильним діям. Він поглянув на байдуже обличчя Ґондорфа. Вони обоє розуміли, що відбувається і чому. Тож Нейт не мав жодної причини не завершити розмову якнайрозкішніше.

— Ґондорфе, ти безхребетне сцикло, якого від вулиці кидає в піт. Ти топиш мене, аби втекти від відповідальності. Працюючи у твоєму відділку, я багато чому навчився.

Виходячи з кабінету, Нейт зауважив, що відсутність лайливої тиради від начальника говорить сама за себе.

***

Турнули з резидентури на першому ж турі. Не так погано, як убивство агента, крадіжка казенних коштів чи фабрикування рапорту, та все ж катастрофа. Як це вплине на майбутні призначення, просування по службі, Нейт сказати напевне не міг, та новини розлетяться миттю, щойно Ґондорф зв’яжеться зі штаб-квартирою. Деякі його однокурсники з часів підготовки вже взялися за другий тур, закріплюючись у штаті. Ходили чутки, що одному з них запропонували роботу куратором у маленькій резидентурі. Додаткові місяці підготовки до Москви і так відкинули його назад, а тепер ще й це.

Як не намагався Нейт позбутися нав’язливих думок, та все ж хвилювався. Його завжди вчили триматися попереду, через необхідність не відставати, через обов’язкову умову — перемогти. Він виріс на півдні, у суспільстві, яке почасти нагадувло південний варіант клітки для боїв без правил, де покоління Нешів зростали в палладіанському сімейному маєтку на крутих південних берегах річки Джеймс. Дід Нейта, як пізніше і його батько, засновник та керівний партнер «Неш, Ворінґ  та Роялл» у Ричмонді, сиділи у темно-зелених кабінетах, цокали язиками та поправляли свої манжети. Вони схвально кивали головами, доки брати Нейта, один феєричний, з кучерями Юлія Цезаря, інший мокрий від поту, любитель надміру по-дівчачому зачесати волосся, боролися в костюмах на килимі, відкривали для себе закони життя, а потім одружилися на грудастих красунях, які замовкали, віддано дивлячись блакитними очима, щойно чоловіки заходили до кімнати.

«Так а шо робитимемо з Нейтом?» — питали вони одне в одного. Закінчивши університет Джона Гопкінса з дипломом з російської літератури, Нейт шукав прихистку в духовному, аскетичному світі Гоголя, Чехова, Тургенєва, світі, куди вкритий цеглою Ричмонд не міг утрутитись. Його брати реготали, а батькові це здавалося марнуванням часу. Планували, що він вступить до юридичної школи — у тому ж таки Ричмонді — та займе місце молодшого партнера у фірмі. Диплом з російської коледжу Міддлбері ставав таким чином проблемою, а подальша подача резюме в ЦРУ – сімейною кризою.

— Гадаю, життя держслужбовця виявиться для тебе геть несолодким, — казав його батько. — Чесно кажучи, я не бачу тебе щасливим на державній службі. — Батько Нейта знав колишніх директорів. Його брати були менш стримані у своїй критиці. Під час надзвичайно галасливого сімейного обіду вони робили ставки, скільки Нейт протягне в ЦРУ. Найвищою ставкою було три роки, чи менше.

Його заява на роботу в центральному розвідувальному управлінні не мала нічого спільного із втечею від підтяжок та запонок, з нищівним абсолютизмом Ричмонда чи з невідворотністю особняка з колонами, з якого відкривався вид на річку. Нічого спільного з патріотизмом теж не було, справді, хоча Нейт був таким самим патріотом, як і будь-хто інший. Усе зводилось до каменя на серці, коли в десятирічному віці він вирішив прогулятися уздовж виступу на третьому поверсі особняка, там, де яструби ширяють над річкою, щоб позбутися страху хижаків, щоб зустрітись віч-на-віч зі своїми жахами та невдачами. Річ була в напружених стосунках між ним та його батьком, дідом і всеїдними братами, які постійно вимагали від нього поступливості, самі її не виявляючи.

Той самий камінь у грудях він відчував під час співбесід у ЦРУ. Не раз доводилося заспокоювати серцебиття, коли удавав і безтурботно стверджував, як йому подобається говорити з людьми, приймати виклики та стикатися з неоднозначними ситуаціями. Утім, коли серцебиття заспокоювалось, голос ставав упевненим, на нього находило дивовижне прозріння, позаяк він справді міг бути холоднокровним, міг стикатися з речами, яких не контро­лював. Робота в ЦРУ, ось що йому було потрібно.

Але справжнє хвилювання з’явилося, коли вербувальник ЦРУ повідомив Нета, що його заяву навряд чи приймуть, передусім через те, що він не мав «життєвого досвіду» після навчання. Ще один інтерв’юер, більш оптимістичний, по секрету сказав, що його відмінно зданий тест з російської робить із нього вкрай бажаного кандидата. ЦРУ знадобилося три місяці, щоб вирішити, і за цей час його брати галасливо переглядали сімейні ставки, прогнозуючи день його повернення з ЦРУ. Стільки ж галасу було, коли надійшов лист. Його взяли.

Прибуваєш на службу, заповнюєш безкінечні формуляри, сидиш у десятках аудиторій, місяці в штаб-квартирі, кімнатах гуртожитку й конференц-залах із незацікавленими доповідачами та безкінечними презентаціями на проекторі. Потім, нарешті, Ферма, з укритими щебінкою дорогами, які прямими лініями простелилися крізь рудуваті соснові ліси, та лінолеумними кімнатами гуртожитку, задушливими навчальними кабінетами та аудиторіями з сірими килимами, пронумерованими стільцями, котрі до цього належали торішнім героям, героям сорокарічної давнини, безликим рекрутам, видатним шпигунам і не дуже. Хтось перейшов на інший бік — зрадники, а хтось давно мертвий, і пам’ятають його лише ті, хто знав особисто.

Влаштовували таємні зустрічі,