Рембо - Девід Моррелл

Узявши лук і сагайдак зі стрілами, Коу рушила до залитої сонячним світлом галявини, що веде в дрімучі зарості джунглів. Її мініатюрна фігурка в широких чорних штанях швидко зникала.

Ти що, хлопче, здурів? — сказав Бенкс. — Давай візьмемо її із собою.

Рембо остаточно розгубився. Інстинкт самозбереження боровся в ньому з…

Добре! Залишайся, — уривчасто кинув він. — Ми одружимося. А потім я розлучуся. Будеш жити у своєму Хантінтон Біч.

Коу обернулася. По її щоках текли сльози. Але тепер вона посміхалася.

Ти… надзвичайно гарний хлопець.

Але ти сховайся. А коли прилетить вертоліт… Якщо він прилетить. Поки що нічого нема.

Коу все зрозуміла й кивнула: Якщо солдати з’являться тут раніше, ніж прилетить вертоліт, Рембо дасть їй можливість урятуватися.

Рембо, ти… по-ступ-ли-вий.

Подивимося.

І тут він почув його, цей віддалений гул, як ніщо інше; він вселяв у серце надію. Рятувальний вертоліт.

Його радість була передчасна: позаду почулося хекання. Рембо обернувся. На гребені схилу показався солдат.

РОЗДІЛ 4

Траутмен із тривогою вдивлявся в закутані серпанком скелі.

Поквапся!

До місця підхвату три хвилини льоту, — сказав Еріксон.

Він нахилився над приладами. Замість того щоб піднятися нагору та пролетіти над скелею, Еріксон спрямував машину до вузької ущелини.

Якого біса?..

Так швидше. Ти ж сам мене квапиш.

Вони опинилися в ущелині, круті схили якої відбивали й підсилювали ревіння мотора. Це була свого роду аеродинамічна труба, і вертоліт підкидало й розгойдувало з боку на бік. Траутмен обхопив своє тіло руками.

Чим скоріше, тим краще, — сказав він.

Вертоліт нахилився на один бік. Дойл, який сидів біля заднього відсіку, гукнув:

Ось і кавалерія!

РОЗДІЛ 5

Рембо підстрелив з АК-47 ще одного солдата, який намагався перевалити через гребінь.

Тікай! — крикнув він Коу.

Оцінивши ситуацію, солдати розсипалися та, ховаючись за деревами, стали заходити з флангів.

Рембо потягнув Бенкса в обхід галявини. Він продирався крізь зарості, сподіваючись знайти прикриття з каміння.

Втікай! — знову крикнув він Коу. — У ліс на тому боці! Поки нас не оточили!

Я хочу з тобою!

Солдати будуть тут раніше, ніж вертоліт! Прокляття, та тікай же! Нічого не вийде! Забирайся звідси!

Він пригнувся, ховаючись за невисокими каменями, вдивився в зарості, якими заріс схил. Справа зашелестіло. Солдати. Тепер вони контролюють підступи до джунглів.

«От і все», — думав Рембо. Це, можна сказати, кінець. Він чув у себе над головою ревіння, що все підсилювалося. Вертоліт ще надто далеко. Його навіть не видно. А патрони закінчуються.

«Якби не Бенкс, я б зміг утекти», — подумав він. Нічого не вдієш — у нього на руках Бенкс.

І він його нізащо не кине.

Рембо глянув у бік галявини, на якій стояла Коу. Добре, хоч вона його послухалася. І тепер у безпеці.

РОЗДІЛ 6

Вертоліт вирвався з ущелини. Ревіння мотора більше не оглушало, і Траутмен став удивлятися у вузьку долину. Він бачив перед собою лише верхівки дерев. Спереду височіла нова скеля, яку Еріксон облетів збоку.

Ось. Так, спереду. — Еріксон показав пальцем. — Он там.

Траутмен із завмиранням серця вдивлявся вдалину. Бачив водоспад, галявину на схилі. Вона починалася відразу за скелею. Зліва підіймався схил, зарослий чагарником. За ним починалися джунглі.

З галявини зметнулася хмарина пилу.

Ще одна.

І ще. Цього разу вже з заростей.

Еріксон напружився.

Чорт забирай, що там коїться?

У міру наближення вертольота межі галявини розширювалися.

Схоже, що це… — Траутмен насупився.

Знову зметнулася хмарина пилу. Разом із нею в повітря злетіли осколки каменів і гілки кущів.

Перестрілка, чорт би її забрав.

У заростях помітний був рух. Траутмен вгледів крихітну фігурку чоловіка. Він тяг на спині іншого та махав їм чи то палицею, чи то зброєю.

Знову хмарина. Фігурка впала на землю.

Це мінометний обстрілі — гукнув Траутмен. — По ньому ведуть вогонь! Господи, та це ж Рембо! Він зробив це!

Чому б нам не послати підкріплення? — крикнув Дойл і, схопившись на ноги, кинувся до М-60.

Давай, малий, нижче.

У міру зниження вертольота галявина ставала все більшою. Траутмен бачив, як Рембо цілився в бік джунглів, як здригалося від віддачі при пострілі все його тіло. Через ревіння мотора пострілів не було чути, і Траутмену стало моторошно. Ще мін бачив людей, які продираються крізь зарості до галявини.

Хто це з ним? — запитав Еріксон. — Адже це не передбачено… Що за чортівня! Та хто це?

Це… це американець! О Боже! Повідом командуванню! Він знайшов! Він урятував одного з наших!

РОЗДІЛ 7

Мердок знову кинув погляд на свій годинник. Він ходив туди-сюди біля радіоустановки в ангарі. Чому вони так затримуються? Вертоліт повинен був…

Сер?

Позаду стояв технік.

Мердок різко обернувся.

Технік намагався говорити рівним голосом, але він був явно збуджений.

Є повідомлення, «Бабка» доповідає, що вони знайшли Рембо. Із ним, схоже…

Що? Продовжуйте.

Із ним американський військовополонений.

Що?

Мердок потягнувся до передавача.

Так, сер. — Обличчя техніка опромінилося радісною посмішкою. — Вони визволили одного з наших!

Мердок сполотнів.

З наших? — Він повернувся, звертаючись до обслуговуючого персоналу. — Станція переходить на особливий режим! Харрісоне! Местерсе! Гуделе! Усім негайно залишити приміщення!

Техніки здивовано глянули на Мердока.

Я сказав покинути приміщення! Швидко!

Розсерджені, здивовані люди зняли навушники та, збившись у групку, рушили до виходу з ангара, раз у раз озираючись назад.

А ви залишіться! — наказав Мердок техніку, який приніс повідомлення. — Перейти на частоту КОМІНТ. Мікрофон! «Бабка»! — репетував він у мікрофон. — Говорить «Ватажок зграї» «Вовчого лігвища»! Готовність «Альфа-Кіло-Віктор»!

У навушниках потріскувала статична електрика.

Роджер, «Ватажок зграї», давай, — почув крізь тріск голос Еріксона.

Негайно припинити операцію! Повторюю! Припинити негайно! Повертайтеся в «Лігвище»!

РОЗДІЛ 8

Еріксон бачив, як Рембо знову вистрілив у солдат, які наближалися з боку заростей. Наказ командування шокував його. Він надяг навушники.

«Ватажок зграї», повторіть наказ!

Припинити! Чорт тебе забирай, припинити! — пролунав крізь тріск крик Мердока.

Цього було достатньо.

Роджер, я щойно отримав наказ не брати їх на борт, — сказав Еріксон, повернувшись до Траутмена.

Не брати?.. Та він збожеволів! — Траутмен наблизив до Еріксона спотворене гнівом обличчя. — Отримай підтвердження!

У цьому немає потреби. Повір мені, я зрозумів усе правильно.

Прокляття!

Еріксон відчув, що з нього зірвали навушники. Вухам стало боляче.

Мердоку! — репетував у мікрофон Траутмен. — Заради Христа, скажи, що з тобою? Ми їх бачимо! Ми можемо взяти їх, Мердоку! Можемо! Ти мене зрозумів?

Облиш, хлопче. — Еріксон знизав плечима. — Схоже,