Чужа гра - Сергій Ухачевський

— Гаразд — погодився Паша. — надішлю двадцятьох бійців, дасть вам піхотинців і Льончик. Сподіваюся, більше не почую скарг на Сліпого і на нестачу людей?

— Даремно ти так, — зітхнув Шарик, — ми чесно відстьогуємо в общак бабки, і до останнього часу ти в Києві не мав проблем.

— Забули, — миролюбно підняв руку Паша. — Зрештою, тут ми для того, щоб підтвердити правонаступництво Князя. Хтось проти? Всі — за. За що й вип'ємо.

Перехилили по чарці. Ангел промовив:

— В історії зі Сліпим багато випадковостей. Мені в ній не подобається роль Кіркуєва.

— Знову за своє? — посміхнувся Князь. — Здається, Валентин реабілітував себе.

— Замахом на Сліпого, який не вдався? І ти змушений надіслати підчищати за ним свого брата?

— Коли є якась підозра, або недовіра, — вирішив Паша, — слід перевірити, щоб вони або розвіялися, або підтвердилися.

— Я це зроблю, — сказав Князь. — І поставимо в історії Кіркуєва крапку.

Але несподівані постріли, що барабанним дробом сипонули по броньованих шибках, повернули до реалій. Всі автоматично почали хапатися за кишені, але ні в кого не було зброї. На подвір’ї — вибухи гранат, автоматні черги і поодинокі постріли мисливських рушниць охорони.

— Тут є якийсь вихід?! — запитав Паша.

— Ні, — відповів Князь.

— А зброя?! — істерично вереснув Шарик.

— У підвалі.

Компаньйони кинулися за Князем у підвал. З вулиці долинули постріли гранатометів. Кімнату, де щойно засідали, струснуло від вибуху, завалилася стіна, і на голови відступаючих посипалися уламки цегли та штукатурки.

На першому поверсі до Князя підбіг охоронець і панічно повідомив:

— їх багато! Нас лишилося четверо!

— Ми зараз озброїмося!

Збігли в підвал і накинулися на зброю, що лежала на столі. Паша схопив кулемет Дегтярьова, за пояс — пістолет, Мелон два пістолети, інші — «калаші».

— Гранат немає! — вигукнув Ангел, розпихаючи набої у кишені.

— Нагору! — заверещав Паша. — Якщо тут накриють — хана.

В костюмі від Армані з кулеметом часів минулої війни напереваги мав імпозантний вигляд.

Ангел і Князь закинули на плечі по два автомати — для охорони, що відступила в будинок і відстрілювалась з мисливських рушниць. Опинившись біля них, зайняли кругову оборону біля вікон, підтримали хлопців вогнем.

Їх було оточено. На подвір’ї, ховаючись за прибудови та автомобілі, перебігали нападники у камуфляжі. Довго це тривати не могло — на стрілянину мали б над’їхати правоохоронці.

Відбивши натиск противників, компаньйони розділилися і взялися утримувати оборону на другому поверсі. У нападників були прилади нічного бачення — вони постійно подавлювали вогнем позиції оборонців. Ті змушені були змінювати їх і стріляти по сліду ворожих трасерів. Так тривало не більше десяти хвилин. Враз у вікна полетіли гранати. Одна потрапила між банками з лаками та фарбою. На першому поверсі спалахнула пожежа. Князь, утримуючи позицію на другому, вклонявся кулям і відстрілювався з вікна. Поруч опинилися Ангел і Смик, що відступили знизу, рятуючись від пожежі. «Нам тут капець!» — вирішив Іван.

— Вперед! — крикнув Князь і, скосивши чергою одного з нападників, що опинився на відкритому місці, вистрибнув з вікна. За ним кинулися товариші.

У короткій рукопашній Ігор звалив кількох противників ударами приклада, наступному ввігнав автомат дулом межи очей. Нападники кинулися врозтіч. У нічному, густому, як багнюка, повітрі, залунали міліцейські сирени. Будинок палав смолоскипом.

Прибіг Паша, важко відхекуючись, з обсмаленим волоссям.

— Всі сюди! — загукав.

Причвалав опецькуватий Мелон; кульгаючи, підійшов Шарик.

— Карася завалили. Там і згорить, — повідомив.

— Відходимо! — наказав Паша. Його московські товариші також загинули, і їхні тіла пожирало полум'я.

Москвич з жалем дивився на велетенське багаття, потім наказав:

— Зброю — у вогонь.

Князь глянув на Ангела. Той стікав кров'ю. Спершись на паркан, тримався за груди, важко дихав і кривився від болю.

— Відходьте, — сказав Юрко, — менти мене врятують.

Мелон глянув на товаришів.

— Треба іти, йому не допоможемо.

Паша жбурнув кулемет у вогонь і наказав перенести Ангела за ворота. Князь з Юрком на прощання обнялися, хоч у їхньому світі не заведено прощатися.

І компаньйони, які нещодавно відчували себе силою, здатною вершити долі світу, кинулися до машин.

Тієї ж ночі зловмисники підірвали офіси угруповання Князя, вибухи сталися у Києві та Москві. Горіли фірми, підприємства, магазини Карася, Шарика, Паші.

Максимів переглядав звіти та оперативні матеріали. У руїнах будинку Анджея знайдено вісім обгорілих трупів, один поранений — Енгельман. Його відправили до лікарні, виставили охорону. Лікарі зробили операцію, і наступного дня правоохоронці намагалися провести допит. Але Ангел мовчав.

Тієї ж ночі спецназ у «Калині» заарештував одинадцять бригадирів, серед них — Калач і Кіркуєв. У них знайшли наркотики, під столами — пістолети, що вони їх встигли скинути. Вранці шістьох одразу відпустили, серед них Калача з Циганом. Петро вдосвіта розмовляв з Валентином.

— На чий млин воду ллєш, Кіря? — запитав майор.

— На свій.

— А твої зустрічі зі Сліпим?..

— Доводиться крутитися поміж двох вогнів.

— Чому тебе не було на збіговиську в хаті Андрія?

— Ніхто не запрошував.

— А, може, навмисне не пішов?

— Ви не знаєте наших законів?

— Ми з тобою працюємо рік. Завдяки тобі розібралися у структурі, зв’язках та підзвітності вашої банди, але