Чужа гра - Сергій Ухачевський

Повернувся Князь і на вухо Ірині прошепотів:

— Лікар дав транквілізатори нового покоління. На здоров’я дитини не вплинуть.

— Дякую, Ігорку.

— Будеш вживати протягом місяця. А зараз ходімо, поїси, і маєш іти донизу.

— Спектакль, — схлипнула Ірина. — Для чого ці люди тут, для чого розповзлися по хаті? Це сімейна справа… Я хочу тиші…

— Ми всі граємо у спектаклі, бо життя — театр, а ми — актори.

— Хочу бути глядачем, не хочу бути актором!

— Глядач зверху, над нами… Всі хочуть виконати одну з християнських чеснот: провести в останню путь покійного. Ми повинні віддати данину традиціям.

Проте від Князя, а, може, від лікаря, звістка про вагітність набула розголосу. Присутні зібрали для неї ще якусь суму. Свекруха, вийшовши зі спальні, присіла біля невістки, взяла її руку і міцно стиснула…

Швець запропонував провести панахиду біля обласної ради, де працював Гуцул, але Князь вирішив не дратувати міщан і повести скорботну процесію бічною вуличкою. Наказав у день похорону позачиняти ресторани, кафе, на базарі не торгувати, зняти з маршрутів транспорт, що проходив обраною дорогою.

Ірина, не зваживши на заборону лікаря, поїхала на цвинтар. Уздовж руху процесії стояли люди, здебільшого торговці, очікуючи, коли можна буде піти на роботу. Багато жінок у натовпі плакали — саме Андрій припинив здирництво на ринку і зупинив у місті безпрєдєл…

У піст ховали без оркестру. Було багато слів біля могил, обіцянки знайти і покарати вбивць «за нашими законами»!

Після цвинтаря — в «Калину». Ангел на відкритій площі перед рестораном установив величезний намет з обігрівачами. Столи ломилися від їжі та напоїв — посильні внески м’ясокомбінатів, рибгоспів, КСП та ринку. Знову промови, патетичні обіцянки помсти. Пили шість разів, за кожного покійного по два рази.

Після цього почали роз’їжджатися. У ресторані залишилося вузьке коло друзів, Мелон, батьки, подруги. Ірина дивилася на них, пригадувала весілля, вихід Андрія з СІЗО… Не вірилося, що це відбувалося з нею. Ліки, які дав Князь, були чудодійними. На цвинтарі вона навіть не пустила сльозу, і тепер байдуже дивилась у простір.

«Куди зараз? — подумала. — До батьківського дому? До будинку, звідки кілька годин тому винесли покійних? Ні, там сьогодні залишаться друзі Андрійка. Добре, що є подруги, буде не так самотньо»…

Краснов власним літаком відлітав додому разом із Гаркавим. Ангел у дорогу дав випивку та закуску. На прощання Магнат сказав Князю:

— Буду підтримувати тебе, як Андрія. Ви — мій форпост у Західній Україні. Тепер кинемо сили, щоб взяти Нагірну. Це справа честі. Про наші угоди з Анджеєм ти знаєш. Вони залишаються в силі. Працюй.

Гаркавий пообіцяв:

— Перекину в Київ десяток своїх людей, щоб тобі було легше.

… Після поминок у домі Андрія зібралися Паша Московський, двоє його компаньйонів — Гриб та Звір, «Шарик-Ролик», Смик, Мелон, Ангел і Князь. Зібрання охороняло дев’ятеро бойовиків. Калач з Циганом та інші авторитети, що прибули на похорон, залишилися в «Калині».

Князь запросив усіх до вітальні. Бандитська тризна не така, як мирська. Авторитети цілу ніч проводять за столом, поминають покійного, будують плани на майбутнє і потверджують право лідерства наступника. Той, відповідно, погоджує бізнесові та політичні зобов’язання попередника, визнає належність до певного клану, у даному випадку — клану Паші.

Слово взяв Князь:

— Мужики, ми знаємо один одного давно. Нас познайомив ще покійний Мамонт, і відтоді наші долі переплелися. Сьогодні пом’янемо всіх наших друзів, що загинули у війнах різних років… Нехай їм земля буде пухом.

Випили.

— Останніх півроку, — продовжив, — ми стали потужною силою, здатною протистояти будь-кому. Але це не подобається ворогам. На жаль, Сліпий залишився живим, мабуть, тому й загинув Анджей. Зараз у Києві працює двоє людей, які вирішать проблему Бондаря, але він утік з лікарні і переховується в Угорщині… Тепер, коли отримали від Сліпого урок, будемо у сто разів жорсткішими. Андрій був м’яким і намагався уникати війн. Але в нас немає вибору — ми будемо воювати… Гаркавий пообіцяв мені у Києві підтримку людьми, а Краснов закликав взятися за Нагірну…

З наступного тижня й почнемо. Тим паче, що там вже сидять Астаф’єви… Всі наші сподівання на підтримку Москви і Києва. Відповідно, ми теж готові надавати людей, коли постануть проблеми. Зараз у нас під штиком сімдесят чоловік.

— Маю питання, — озвався Шарик. — Хто відповість грішми за підпал горілчаного цеху?

— Я даю нові лінії, — повідомив Паша, — це не проблема… Тепер до справ закордонних… На цьому зібранні йде мова про злиття наших структур, прошу відкрити мені канал для транспортування героїну в Прагу. Цим у Чехії займаються албанці, юги та цигани. Треба їх розчавити. Зараз маю розв’язані руки після війни з чорними, і тепер досить сил на цей напрямок.

Мелон кивнув:

— Все залежить від цін, які запропонуєте.

— Найнижчі. Афганський сирець переробляємо в Росії. Слово сказано — пробий тему для вуличних дилерів. Бажано працювати з чехами і словаками, — жодних неслов’ян.

— Але нам потрібні люди, — сказав Мелон. — Сімдесят чоловік Князя не в змозі позатикати всі діри.

— Дам двадцятьох, — пообіцяв Паша.

— Домовлено, — кивнув Мелон.

— Ще одне питання, — озвався Карась. — Час відібрати у Сліпого його території, казино; кілька засновників вже переписали свої частки на нас, але це — мізер.

— Що для цього треба? — не второпав Князь.

— Людей. Після замаху Бондар не звернувся до нас з мирними ініціативами, а відповів кулями. Буде нова кров.

— Невже у Києві перевелися люди? — дивувався Паша.

— Три останніх роки не було потреби у