Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

сказати. Не знаю, наскільки для вас ці наші особисті внутрішні проблеми вважаються пілюлями… Словом, ви — людина стороння, і не ображайтеся, — майор навіть застережливо підніс руку. — Не треба ображатися, справді, ви не винні, що жодним чином не причетні до системи МВС. Підполковник Стогній, відомий вам тележурналіст, то інша справа. У нас до нього специфічне ставлення, але він вважається своїм, скажемо так. Тому йому не треба нічого пояснювати, ні про що попереджати, ні в чому переконувати. Він просто знає: це казати можна, а цього казати не варто. Що виходить у нас із вами?

— Що ж таке виходить? — в тон йому повторила Олена.

— А виходить, Лєно, наступне. У місті Слобожанську, на нашій території, орудує особливо небезпечний злочинець, який перебуває у всеукраїнському розшуку. А ми дізнаємося про це, буду відвертий, абсолютно випадково. Двадцять сім розбоїв, скоєних у місті та області, що супроводжуються вбивствами й навіть викраденням людини, аж ніяк не відпрацьовуються на причетність до них Богдана Баглая. Телесеріали про ментів ви дивитеся, отже, знаєте значення терміну «глухар». Фактично ми мали три десятки «глухарів», безнадійних справ, розкрити які можна було лише випадково. Тобто спускати їх на гальмах і чекати, поки злочинці рано чи пізно десь знову не засвітяться, цілком покладаючись на відомості агентури. У справі банди Баглая агентура теж нічим конкретним допомогти не могла: ані сам Баглай, ані його люди не підтримували сталих контактів зі злочинним світом міста. Але невже ви думаєте, що вам дозволять саме так подати матеріал?

— Нам можуть заборонити?

— Заборонити так само не можуть, — погодився Калита. — Просто перша ваша програма автоматично буде останньою. Проект, як у вас це називається, схвалений, наскільки мені відомо, на найвищому рівні. Отже, керівництво МВС України подивиться хоча б перший випуск. У невигідному для себе світлі ми виглядати перед очима керівництва просто не можемо, не маємо права. Тому доведеться нам з вами домовитися: ми тут, на місці, знали — в Слобожанську чи десь ув області переховується особливо небезпечний злочинець Богдан Баглай. На його розшук кинули всі сили. І врешті-решт у результаті вдало проведених оперативних заходів групу затримано та ліквідовано, а сам Баглай ізольований від суспільства… Ось так.

— Ви вже ставите умови?

— Я? Та Боже збав! Просто пояснюю, якого ставлення до нашої роботи від вас, телевізійників, чекають. Озвучувати думку начальства — не зовсім приємна місія, але від Черниченка, чи беріть вище — начальника обласного УВС ви нічого подібного не почуєте. Хоча я контачив із журналістами і знаю: вам цікавіше говорити, а зацікавленому глядачеві відповідно слухати й чути про безпомічність нашої міліції. Десь так воно і є, але розмова про проблеми міліції, зокрема — розшуку, мало кого цікавить. Особливо обивателя, в якого обікрали сусіда, а менти не те що злодія не знайшли, а й добра не повернули. З огляду на це зупинимося докладніше власне на тому, як саме вирахували Баглая. Адже, як ви дали мені зрозуміти, вас не задовольнить такий коментар, що його персону було встановлено та затримано в результаті оперативно-розшукових заходів.

— Не задовольнить, — погодилася Олена. — Невже, переповідаючи процес розшуку, ви розкриєте державні таємниці?

— Можна вважати і так. У Микитенка серед інших речей був мобільник. За логікою, бандити повинні його викинути. Та про всяк випадок мобільний телефон зниклого поставили на прослуховування, — Калита зітхнув і очікувально глянув на співбесідницю.

Зміст короткої фрази дійшов до Олени не відразу.

— Нічого собі… А це… законно взагалі?

— Бачте, ви вже сумніваєтеся. А уявіть хор обурених голосів абонентів стільникового зв’язку. З дозволу прокурора, Лєно, законно все. І дозвіл такий ми отримати могли, але процедура забрала б кілька днів, без перебільшення. Тому наш начальник підключив свої особисті контакти зі Службою безпеки, есбеушники пішли назустріч, мобільник Микитенка поставили на технічний контроль протягом години. Неофіційно, та й не зовсім незаконно. Згоден, так будь-чий телефон можна контролювати, і я вам так скажу — немає гарантії, що цього час від часу не роблять, — майор хитро підморгнув. — Важливий кінцевий результат, ми його отримали. Ідіот Рожнов трубку не викинув, через власний випендрьож уся компанія й залетіла. Їх за телефонними дзвінками пасли, розумієте? Ніякої гри розуму й детективів із люльками. Ми всі в цій ситуації виглядали докторами ватсонами, в жодному разі не холмсами. Опер наш при затриманні загинув.

— Про це я чула…

— І про це неодмінно слід згадати. Більше говорять про те, кого і скільки разів стукнули при затриманні, а скільки нормальних мужиків у нас гине по-дурному, нікого чомусь не цікавить…

— Отже, історію з мобільником так само доведеться замовчати?

— Якщо не хочете мати неприємності ще й із СБУ. Будемо разом щось придумувати.

— Гаразд, — Олена відсунула чашку з недопитою кавою. — Ну, а з людиною, яка безпосередньо затримала Баглая, хоча б усе нормально? Він не секретний агент, його можна називати?

— Зустріч із ним я вам організую. Глод його прізвище, Максимом звати. Певний час у героях тут у нас ходив, тому зараз не дуже охоче про свій подвиг, так би мовити, згадує. Тим більше довго пояснював тоді, що Баглай сам собі вени порізав і живіт проштрикнув.

— Сам? — Олену знову пересмикнуло. — Для чого?

— За його версією — намагався накласти на себе руки, коли побачив, що все скінчилося і програв свою партію. Але порізи на руках неглибокі, рана на животі так само, бив навскоси, лише шкіру та жировий прошарок проштрикнув, життєво важливих органів не зачепив. Вважайте, все одно, наче на цвях нахромився чи щось подібне. У камеру Баглаєві не хотілося, на лікарняній койці не так дістають, статус пораненого мати теж незле, до того ж час на роздуми хотів виграти. Не врахував він лише одного: подільники аж надто його боялися. Щойно його затримали, як вони почали топити свого шефа наввипередки. Я був присутній на першому допиті Баглая. Від такого тотального провалу він аж охрінів, вибачте на слові.

— Нічого, нічого.

— Охрінів він, значить. Та швидко