Червоний горобець - Метьюз Джейсон

павуком на павутині, чекаючи, доки затремтять ниточки. За можливості, він збиратиме — дуже і дуже обережно — більше інформації. А на цей час слова «кріт СВР», «директорська справа» і «Ясенєво» розлетілась крейдою по дошках десятків контррозвідувальних аналітиків у штаб-квартирі ЦРУ. Вони вміли чекати і готові були чекати місяцями, навіть роками, щоб отримати відсутні елементи мозаїки.

Останнього вечора МАРБЛ сказав Нейтові, що Ентоні Транк за шість місяців відвідає економічну конференцію в Римі, а також Генеральну Асамблею ООН у Нью-Йорку, чим надасть дві додаткові можливості МАРБЛові для подорожей за межі Росії з правдоподібним прикриттям — обробкою Транка для СВР.

Штаб був задоволений цією серією зустрічей з МАРБЛом і роботою Нейта загалом. На секретний банківський рахунок МАРБЛа було переведено бонус, а Нейту підвищили зарплатню до $153 за платіжний період, з вирахуванням податків.

— Непогано, — сказав Ґейбл, дізнавшись про підвищення ступеня Нейта. — Сто п’ятдесят три долари. Платитимуть доти, доки, трясця, не знецінять твій вклад. Ти знаєш, що отримуєш ще й купон на шість безкоштовних відвідувань автомийки?

***

Наприкінці серії зустрічей, перед тим як МАРБЛ повернувся до Москви, Нейт обережно поцікавився загальною безпекою. МАРБЛ досить безтурботно зізнався, що відтоді, як вони з Ней­том ледь не попалися на засніженій московській вулиці — здавалося, ніби пройшла вже сотня років, — у штаб-квартирі СВР в Ясенєві проводиться серйозне полювання на крота. Його старий товариш, перший заступник директора Єгоров, був переконаний, що хтось із верхівки російської служби шпигує для ЦРУ.

— Іншими словами… я, — сказав він, розсміявшись. Хвилювання Нейта відобразилось на його обличчі.

— Слухай, — сказав МАРБЛ. — Я звик до ризику. Я знаю, як влаштована моя служба. Знаю, як той zhulik, як той старий шахрай Єгоров думає і працює. Немає причин бити тривогу.

Він подумав про чотирнадцять років роботи агентом Ленґлі, про безсонні ночі, коли вслухувався в кроки на сходах, чи про відчуття страху в грудях, коли телефонував до Москви «по консультації». Він пригадав невимовну хвилю полегшення, коли бачив повну залу для засідань, коли його викликали на зустріч. Інші, до нього, заходили в порожню кімнату з ubijca, з громилами, які чекали за дверима.

Старий посміявся над напруженим молодим оперативником, і вони переглянули свої імовірні плани на найважчу і найризикованішу справу в забороненій зоні. Ексфільтрація. Витягання на волю. З Москви, під постійним переслідуванням, з сім’єю або з коханкою, захованим в багажнику автомобіля або нахабно проходячи паспортний контроль. Через сорок хвилин МАРБЛ підняв руку.

— Натаніелю, гадаю, досить на сьогодні. Ти дуже скрупульозний.

Нейт почервонів, зніяковівши, і вони розпрощалися.

***

Тепер МАРБЛ був у безпеці, вдома, а Нейт із задоволенням читав безкінечні похвали зі штаб-квартири за безпечні та продуктивні зустрічі з агентом. В телеграмі звіти Нейта характеризували як «добре сприйняті на найвищих рівнях», що означало Білий дім та Раду нацбезпеки.

Форсайт поплескав його по плечу за добру роботу, а Ґейбл купив йому пива.

— Ти отримуєш всі почесті, але ніхто не думає про агента, — сказав Ґейбл. — Тож твоя відповідальність — ніколи про нього не забувати. Зрозумів?

Натхнення зникало з думками про нагальну проблему Ней­та. Домініка. Куди їх вела ця справа? Що означало її зізнання про роботу на резидента? Якщо найближчим часом не буде досягнуто певного прогресу, зі штаб-квартири почнуть надходити скарги.

— Та пішли вони, — сказав Ґейбл, беручись за нове пиво. — Відпочинь ще пару тижнів, покупайся в променях слави після такого небезпечно-відмінного виконання, а там вирішимо, що робити далі.

Нейт уже встиг добре пізнати Ґейбла.

— Насправді ти ж маєш на увазі: «Вставай з крісла і шкандибай негайно на вулицю, бо я зараз сам викину тебе в ті двері»? — спитав Нейт.

— Так, так, насправді, я саме це й маю на увазі, — сказав Ґейбл. — Сходи до басейну. Знайди свого молодшого офіцера СВР. Подаруй їй квіти. Скажи, яким ти нещасним був без неї, як сумував. Запроси її на вечерю.

— Кажучи по правді, Марті, я і справді трохи за нею скучив, — сказав Нейт, дивлячись на килим. Він підвів погляд на Ґейбла.

— Ісус плакав, — сказав Ґейбл і вийшов.

Ікорний торт

Збити обсмажену цибулю-шалот, вершки та натертий сир ньошатель і влити у форму для торта. Посипати нарізаними вареними яйцями. Викласти тонкий шар дрібної ікри (осетра або севрюги) на верхівці торта й заморозити. Розморозити та намазувати на млинці, хліб чи інші закуски.

18

Друге головне управління.

19

Канадська королівська кінна поліція.

14

Марта таємно допомагала Домініці, чим могла. Підробляла її робочі журнали та показники відвідування, аби ті демонстрували активність. Разом вони обговорювали, як Домініці слід писати звіти про контакти, демонструючи обнадійливий прогрес, і водночас, як не розбудити сплячого ведмедя в Центрі. Вона писала про приємні, але малокорисні зустрічі з американцем у музеї, за обідом, за кавою, даючи завуальовані натяки на майже повну відсутність реакції з його боку.

— Складається враження, що він просто жахливий тип, — сказала Домініка. — І я такою ж здаюся. Ми з тобою лишимось двома старими дівами.

— Гадаєш? — спитала Марта, закурюючи сигарету. — Я думаю, ми скоріше будемо, як ті дві дівчини, що купують сосиски. У м’ясника немає здачі, тож він дає їм ще одну сосиску. «Що ми робитимемо з третьою сосискою?» — шепоче одна дівчина. «Мовчи, — відповідає їй подруга. — Цю ми з’їмо».

Домініка розсміялася.

Волонтов весь час метушився, відчуваючи тиск із Москви й передаючи його далі. Він бачив неприховану дружбу між двома жінками, старіючою колишньою горобчинею та її молодою подругою. І Єленова явно підбурювала Єгорову. Хронічна недостача поваги та поступливості Єленової лише зростала і ставала все помітнішою з кожним днем.

Стояв похмурий день, злива все накочувалася хвилями з півдня, з Естонії. Домініки в посольстві не було, коли Волонтов викликав Марту до свого кабінету. Марта сіла, не чекаючи запрошення, і розправила плечі.

— Ви хотіли бачити мене, полковнику?

Волонтов подивився на Марту. Його очі оцінююче пройшлися по ній від ніг до обличчя. Марта глянула йому у вічі.

— Чого вам треба, полковнику?

— Я помітив вашу близьку дружбу з молодим офіцером Єгоровою, — сказав Волонтов. — Здається, ви з нею проводите багато часу разом.

— У цьому є якась проблема, полковнику? — спитала Марта. Вона закурила сигарету, підняла голову й випустила дим під стелю.

Волонтов витріщився на неї, мов селюк.

— Що ви говорили Єгоровій?

— Не впевнена, що розумію ваше запитання, полковнику, — сказала Марта. — Ми зустрічаємося за келихом вина, говоримо про сім’ю, подорожі, кулінарію.

— Про що ще ви розмовляєте? — спитав Волонтов. — Ви говорите про чоловіків, про коханців?

Світло флуоресцентних ламп в кабінеті відбивалося від лацканів його болгарського костюма.

— Вибачте, полковнику, — сказала Марта, — з якої причини ви ставите такі особисті питання?

— Sookin syn! — Волонтов грюкнув рукою по столу.

— Мені не треба для цього причини! — гримнув він. — Що б ви не говорили Єгоровій, я хочу, щоб це припинилося. Ваш знаменитий цинізм та ледаче ставлення до служби погано на неї впливають. Її продуктивність упала. Вона помітно відстає в своїй роботі. Її письмові звіти незадовільні. Дайте їй спокій. Або я вживу