Цифрова Фортеця - Ден Браун

— А ви Стретмору дзвонили?

— Дзвонили. Він сказав, що в шифровідділі все гаразд. Сказав, що «Транскод» мчить вперед на всіх парах. І зазначив, що наші дані — хибні.

Джабба наморщив свого випуклого лоба.

— А в чім тоді проблема? Мабуть, то похибка у твоєму звіті.

Мідж не відповіла. Джабба зрозумів — чому. І нахмурився.

— Гадаєш, що у твоєму звіті похибки немає?

— Саме так. Правильна здогадка.

— Значить, ти думаєш, що Стретмор збрехав?

— Та ні, не зовсім так, — дипломатично ухилилася Мідж, знаючи, що ступила на тонкий лід. — Просто річ у тім, що моя статистика завжди була бездоганною. Тому тепер мені важливо вислухати ще чиюсь думку.

— Знаєш, — сказав Джабба, — мені не хочеться бути людиною, що повідомляє тобі неприємну новину, але твоя інформація, скоріш за все, палена.

— Ти так вважаєш?

— Ставлю на кін свою роботу. — Джабба вгризся в пиріг, відкусив добрячий шмат і додав, жуючи: — Найдовший час, впродовж якого файл примудрився вижити в «Транскоді», становить три години. Це включно з діагностикою, визначенням меж і таке інше. Єдине, що може затримати суперкомп’ютер на вісімнадцять годин, — це штука вірусного походження. І більше нічого.

— Вірусного походження?

— Так, щось на кшталт циклічної операції. Якась штука, що потрапила до процесорів, збила їх із пантелику і погнала по колу.

— Слухай, — обережно припустила вона. — Стретмор стирчить на роботі ось уже півтори доби. Може, він бореться з вірусом, як ти гадаєш?

Джабба розсміявся.

— Стретмор на роботі тридцять шість годин? Бідолашний вилупок! Мабуть, його дружина додому не пускає. Кажуть, вона збирається потурити його.

Мідж на мить замислилася. Вона також про це чула. І подумала — а може, вона від страху все перебільшує?

— Слухай-но, Мідж. — Джабба засопів і ще раз добряче приклався до пляшки з напоєм. — Якби до улюбленої іграшки Стретмора потрапив вірус, то він би викликав мене. Стретмор — кмітливий, але він нічого не тямить у вірусах. «Транс-код» — це все, що він має й у чому більш-менш розбирається. За першої ж ознаки біди він натиснув би на кнопку «Паніка», а в наших конкретних умовах це означає кнопку з написом «Джабба». — Він видобув із пирога довгу смужку буйволячого сиру моцарела і з насолодою всмоктав її. — До того ж вірус аж ніяк не може потрапити до «Транскоду». Ніяк. «Лабети» — це найкращий комплекс фільтрів, який я коли-небудь створював. Ніщо не проскочить крізь них. Ніщо.

Мідж надовго замовкла, а потім спитала:

— Маєш які-небудь інші думки?

— Угу. Твої дані — палені.

— Ти вже це казав.

— Та отож.

Вона насупилася.

— А твоя інтуїція нічого тобі не підказує? Нічого взагалі?

Джабба саркастично розсміявся.

— Слухай сюди, Мідж! «Стрибунець» обісрався. Тобто то Стретмор його завалив. Але життя триває — час рухатися далі. — На тому боці лінії запала довга тиша, і Джабба збагнув, що зайшов надто далеко. — Вибач, Мідж, знаю, що тобі перепало на горіхи за всю цю історію. Стретмор облажався. Я знаю, що ти про нього думаєш.

— Це не має жодного стосунку до «Стрибунця», — твердо відказала Мідж.

«Так я тобі й повірив», — подумав Джабба.

— Знаєш, Мідж, мені до Стретмора байдуже — хоч так, хоч сяк. Тобто цей тип — шифрувальник. А шифрувальники зазвичай — це егоїстичні, зациклені на собі дятли. їм подавай інформацію ще вчора. Як їх послухати, то буквально від кожного файла залежить доля цілого світу.

— Тож який твій висновок?

Джабба зітхнув:

— Мій висновок такий: Стретмор — психопат, як і решта шифрувальників. Але я точно знаю, що він любить «Транскод» більше, аніж свою довбану дружину. І якби виникла якась проблема, то він би вже давно звернувся до мене.

Мідж знову надовго замовкла. Нарешті вона невдоволено зітхнула.

— Значить, мої дані хибні?

Джабба засміявся.

— Це луна пішла чи ти сама це кажеш?

Вона розсміялася.

— Знаєш що, Мідж. Зроби мені замовлення на роботу. Я прийду в понеділок і ретельно перевірю твій комп’ютер. А тим часом — котися звідси під три чорти. Сьогодні — субота. Піди з ким-небудь порозважайся в ліжку, їй-богу.

Вона зітхнула:

— Та хотілося б, Джаббо, дуже хотілося б, повір мені.

РОЗДІЛ 52

Клуб «Embrujo» — що англійською означало «Чаклун» — стояв у передмісті наприкінці автобусного маршруту номер двадцять сім. Більше схожий на фортецю, аніж на танцювальний клуб, він з усіх боків був оточений високими гіпсовими стінами з вмонтованими в них друзками розбитих пивних пляшок. То була примітивна система захисту, яка заважала крадькома проникнути на. територію клубу — хіба що залишивши при цьому на скляних гостряках чималий шмат власної плоті.

В автобусі Бекер змирився з думкою про те, що його місія зазнала фіаско. Настав час зателефонувати Стретмору й повідомити йому погану новину — подальші пошуки вже не мали сенсу. Він зробив усе, що міг, і навіть більше; тепер настав час повертатися додому.

Але тепер, споглядаючи натовп завсідників, що проштовхувалися до входу в клуб, Бекер уже не був таким впевненим, що його совість дозволить йому припинити пошуки. Він стояв, витріщившись на найбільшу юрму панків, яку коли-небудь бачив у своєму житті — повсюдно виднілися червоно-біло-блакитні зачіски.

Бекер зітхнув, зважаючи на можливі варіанти дій. Уважно вдивляючись у натовп, він стенув плечима. «А де ще може бути дівчина в цей суботній вечір, як не тут?» Клянучи свою лиху долю, Девід вибрався з автобуса.

Вхід до клубу «Чаклун» був крізь вузький кам’яний коридор — за мить Бекер відчув, як його засмоктує потік радісних завсідників клубу.

— Геть із моєї дороги, ти, гоміку! — люто кинула йому істота, більше схожа на подушку для голок, аніж на людину. Проштовхуючись повз нього, вона боляче штрикнула Девіда ліктем у бік.

— О, яка мила краватка! — проспівав хтось і сильно смикнув Бекера за краватку.

— Хочеш, трахнемося? — витріщилася на нього дівчина-підліток, схожа на істоту з фільму жахів «Світанок мерців».

Темрява коридору вихлюпнулася до величезної бетонної кімнати, де смерділо алкоголем та тілесними «ароматами». Картина була абсолютно сюрреалістична — глибокий гірський грот, де в унісон колихалися сотні людських тіл. Вони то злітали, то опускалися, міцно притиснувши руки до боків; а їхні голови підстрибували