Джерело - Ден Браун

— Дійсно, — сказав Ленґдон, — проте існують і нерелігійні книжки, де Дарвіна дискредитують з історичної точки зору: звинувачують у тому, що він украв свою теорію у французького натураліста Жана-Батіста Ламарка, який перший припустив, що організми змінюються, реагуючи на умови середовища.

— Це не стосується справи, професоре, — відгукнувся Вінстон. — Те, чи винний Дарвін у плагіаті, не впливає на правдивість еволюційної теорії.

— Із цим не посперечаєшся, — сказала Амбра. — А якби ти, Роберте, запитав професора Ґулда: «Звідки ми?» — то він, без сумніву, відказав би, що ми походимо від мавп.

Ленґдон кивнув.

— Дещо перефразую його слова — але Ґулд, по суті, запевнив мене, що для справжніх науковців питання про те, чи відбувається еволюція, не стоїть. Емпірично ми можемо спостерігати це. На його думку, краще було б запитати: «Чому відбувається еволюція? Як усе почалося?»

— Чи дав він якусь відповідь? — запитала Амбра.

— Зрозумілої мені не дав, але проілюстрував свою точку зору уявним експериментом. Він називається «нескінченний коридор».

Ленґдон зробив ковток зі своєї чашки.

— Так, це доступний приклад, — втрутився Вінстон. — Експеримент такий: уявіть, що ви йдете довгим коридором — так що не видно ні того місця, звідки ви вийшли, ні того, куди прямуєте.

Ленґдон кивнув, вражений широтою знань Вінстона.

— І ось десь позаду, — продовжив Вінстон, — ви чуєте, як скаче м’яч. Звичайно, озирнувшись, ви побачите той м’яч, який скаче до вас. Він наближається, наближається, потім прострибує повз вас і поволі зникає вдалині.

— Точно, — мовив Ленґдон. — Тож питання не в тому, чи м’яч скаче. Адже це очевидно — скаче. Ми можемо це спостерігати. Питання полягає в тому, чому він це робить. Як він почав стрибати? Чи його хтось кинув? Чи це такий особливий м’яч, якому просто подобається стрибати? Чи то закони фізики передбачають, що в такому коридорі такий м’яч неодмінно починає скакати й не спиняється?

— З точки зору Ґулда, — завершив Вінстон, — з еволюцією ситуація точно така сама: ми не можемо зазирнути в минуле настільки далеко, щоб зрозуміти, як усе почалося.

— Саме так, — сказав Ленґдон. — Ми тільки можемо бачити, що це відбувається.

— Це так само, — мовив Вінстон, — як непросто зрозуміти Великий вибух. Космологи вивели красиві формули для опису розширення всесвіту за даний час T — у минулому і майбутньому. Однак коли намагаються озирнутися на той момент, коли стався Великий вибух — коли T дорівнює нулю, — математика божеволіє, описуючи те, що видається містичного точкою нескінченного жару й нескінченної густини.

Ленґдон з Амброю вражено перезирнулися.

— І це теж правильно, — сказав Ленґдон. — А оскільки людський розум не дуже пристосований для роботи з нескінченністю, то більшість науковців ведуть мову про всесвіт лише з точки зору моментів після Великого вибуху — коли T більше за нуль, — і, відповідно, математичне не перетворюється на містичне.

Один із гарвардських колег Ленґдона — поважний професор-фізик — так втомився від студентів-філософів, які ходили на його семінар про першопочатки всесвіту, що врешті повісив на дверях своєї аудиторії оголошення:

У цій аудиторії T > 0.

З усіма запитаннями, в яких T = 0,

звертайтеся на богословський факультет

— А панспермія? — спитав Вінстон. — Уявлення, що життя на Землю занесено з іншої планети з метеором чи космічним пилом? Панспермія вважається науково можливим варіантом пояснення того, як зародилося життя на Землі.

— Навіть коли й так, — зазначив Ленґдон, — ця гіпотеза не відповідає на питання, як життя у всесвіті почалося. Ми й далі буцаємо ногою бляшанку на дорозі, але ігноруємо стрибки м’яча й відкладаємо на потім суттєве питання: звідки взялося життя?

Вінстон замовк.

Амбра попивала вино і всміхалася: ця бесіда її помітно розважила й заспокоїла.

Коли Gulfstream G550 набрав висоту й вирівнявся, Ленґдон спіймав себе на думці, що б могло статись у світі, якби Едмонд дійсно знайшов відповідь на питання, звідки ми взялися.

Однак, за словами Едмонда, ця відповідь являла собою лише частину таємниці.

Хай яка була та сама загадкова істина, а Едмонд захистив своє відкриття потужним сорокасемизначним паролем — одним рядком з вірша. Якщо все йтиме за планом, то Ленґдон з Амброю незабаром знайдуть його в домівці Едмонда в Барселоні.

Розділ 43

Через майже десять років після своєї появи «темна мережа» лишається загадкою для переважної більшості інтернет-користувачів. Недоступна традиційним пошуковикам, ця похмура тіньова зона Всесвітньої мережі надає анонімний доступ до шаленого розмаїття незаконних товарів і послуг.

З доволі скромного початку — хостингу Silk Road, першого чорного інтернет-ринку з торгівлі наркотиками — темна мережа розрослася в масштабний ресурс із сайтами, де продають зброю, дитячу порнографію, політичні таємниці й навіть пропонують послуги, зокрема повій, хакерів, шпигунів, терористів і найманих убивць.

Щотижня в темній мережі відбуваються мільйони оборудок, і сьогодні одна з таких мала бути завершена біля одного з будапештських руїн-барів.

Чоловік у бейсболці й джинсах скрадався тіньовим боком вулиці Казінці так, щоб жертва його не помітила. Останні роки чоловік жив із подібних місій, про які з ним домовлялися через одну з кількох популярних мереж: Unfriendly Solution, Hitman Network, BesaMafia.

Наймані вбивства — індустрія з мільярдним обігом, який зростає з кожним днем передусім тому, що темна мережа гарантує анонімність і невідстежувані платежі в біткойнах. Більшість замовлень стосуються махінацій зі страхуванням, проблемних бізнес-партнерів і невдалих шлюбів, але виконавець ніколи не цікавиться причинами.

«Ніяких запитань, — думав кілер. — Моя справа можлива завдяки цьому неписаному закону».

Сьогоднішнє замовлення він отримав кілька днів тому. Анонім запропонував йому 150 тисяч євро за перебування в засідці біля дому старого рабина з телефоном напоготові для подальших вказівок. У цьому випадку ті вказівки стосувалися моменту, коли саме вломитися в дім жертви і вколоти їй хлорид калію, від якого настає миттєва смерть з усіма ознаками серцевого нападу.

Цього вечора рабин раптом вийшов з дому й сів на автобус, котрий ішов у бік сумнівного району. Убивця впав йому на хвіст, після чого скористався зашифрованою оверлейною програмою на своєму смартфоні для зв’язку з наймачем.

Ціль залишила будинок. Їде в район з барами. Може, на зустріч із ким-небудь?

Наймач відповів майже блискавично:

Дійте.

І ось серед руїн-барів і темних провулків розпочалася смертельна гра в кота й мишки.

——

Рабі Єгуда Кьовеш спітнів і задихався, поспішаючи вулицею Казінці. Його легені палали вогнем, а зношений сечовий міхур був готовий луснути.

«Мені тільки й потрібно, що туалет і трохи відпочити», — подумав він,