Рембо - Девід Моррелл

Він дістав із літака незвичайного вигляду штурмову гвинтівку, наді під стволом якої були прикріплені великі циліндри. Оптичний приціл довершував подібність із…

…Зброя з «Зоряних воєн», — сказав Рембо. — Я не можу тягти із собою таке. Це ж цілий «Крайслер».

Зате в ній одній півдюжини інших видів зброї. Це модифікована гвинтівка М-16 А2 плюс гранатомет М-79. Вона оснащена глушником, спеціальним прицілом «Тракор» і лазерною системою наведення. А ось це — кріплення для твоєї високочутливої фотокамери.

А батареї є? Послухайте, Мердоку, вигляд ваша гвинтівка має вражаючий. Думаю, вона добре працює. У лабораторії. Але мені більше до душі автомат Калашникова АК-47.

Чорт забирай! Автомат Калашникова є в кожного підлітка у В’єтнамі.

У цьому-то й річ. У бою вони не зможуть визначити за звуком, де моя зброя, а де їхня власна. У такій ситуації вони не зрозуміють, стріляють вони в мене чи у своїх. Може, ще й перестріляють один одного. До того ж у мене не буде проблем із патронами.

Мердок дивився на відкладену гвинтівку, немов малюк, скривджений тим, що Рембо не сподобалася його іграшка.

Ну добре, якщо ти наполягаєш… Тоді я приготував для тебе інше. Упевнений, це тобі сподобається. Ця штука у твоєму дусі. Я вже говорив тобі, що зброя, до якої ти звик у В’єтнамі, наче спис і стріла. Так що візьми ось це.

Мердок витяг із кабіни літака та перекинув Рембо алюмінієву трубку в два фути завдовжки та шість дюймів завширшки.

Рембо піймав її на льоту, прикинув на вагу — легка.

А це що?

А це, чорт забирай, лук і стріли.

Давно б так.

ЧАСТИНА III

РОЗДІЛ 1

Роздягнувшись догола, Рембо вибирав необхідне з розкладеного на столі екіпірування. Думка про майбутню небезпеку збуджувала його. Він натягнув смугастий маскувальний костюм, зашнурував черевики, натер обличчя й руки зеленуватим гримом двох тонів.

Дістав із чохла свій бойовий ніж, що супроводжував його всюди. Для нього не було кращої зброї, ніж цей довгий мисливський ніж, яким він пишався не менше, ніж Мердок своєю чудо-гвинтівкою. Важив' він майже два фунти. Лезо в десять дюймів завдовжки й завширшки у два дюйми було виготовлене з надміцної нержавіючої сталі. Товщина леза не сягала й чверті дюйма. Великі зубці на зворотному боці леза прорізали корпус літака. Проти них не встояли б металеві стіни цього ангара. Рукоятка ножа, теж із нержавіючої сталі, була обмотана особливо міцною волосінню, що витримувала вагу до ста двадцяти фунтів. Рукоятка додавала ще п’ять дюймів до довжини ножа. За допомогою заскочки на рукоятці висувалися спеціальні викрутки по обидва боки леза — одна, звичайна, пряма, друга — хрестоподібна. Через отвори в лезі можна було прикріпити ніж до будь-якої палиці за допомогою шкіряних ремінців, закріплених на чохлі, і ніж перетворювався на спис. У наконечнику рукоятки, яка відгвинчувалася, розміщався мініатюрний компас, а в порожнині рукоятки були щільно пригнані один до одного малюсінький складний ніж, гостріший за бритву, сірники у водонепроникному пакеті, рибальські гачки, голка. Маючи волосінь і цю голку, він міг накладати собі шви, що йому доводилося робити вже не раз. Це врятувало його, коли головорізи Тісла підстрелили його в горах біля того міста. Рваний шрам на мускулистому лівому передпліччі завжди буде нагадувати йому про це.

Звичайно, підточивши свій ніж, він проводив запаленим сірником уздовж блискучого леза, щоб метал, що потемнів від кіптяви, не видав його своїм блиском у нічному бою. Але цього разу такої необхідності не було. Вони про все подбали: на лезо було нанесено темно-матове гальванічне покриття.

Він зарядив і оглянув свій автомат Калашникова, ще раз перевірив приціл. Потім зарядив обойму кольта розривними кулями та вставив її в рукоятку пістолета. Він відтягнув затвор, посилаючи патрон у патронник, відпустив курок і, поставивши пістолет на запобіжник, засунув його в кобуру, що висіла на стегні. Потім спорядив ще дві обойми та прив’язав кожну з них до руки.

Голос, що пролунав із гучномовця, розбудив луну в стінах ангара: «Так, мінус десять хвилин».

Двері скрипнули, він невдоволено насупився. Темну фігуру на порозі освітлювали спалахи червоних і синіх вогнів.

У кімнату ввійшов Траутмен і з батьківською посмішкою подивився на Рембо.

Пора, Джоне.

Я готовий.

Рембо піднявся, пристебнув парашут, складений ним самим. Закинув на плече автомат Калашникова, узяв зі столу два шкіряних сагайдаки, кожний із яких досягав двадцяти дюймів у довжину. В одному був його лук, у другому — стріли. Він пристебнув сагайдаки з боків і став схожий на мисливця-тубільця.

Дай-но я допоможу тобі, — сказав Траутмен, надягаючи йому на шию футляр із приладом супутникового зв’язку та глумливо поглядаючи на нього. — Мердок навантажив тебе так, наче відправляє на відпочинок у Лас-Вегас. Камеру не забудь.

Привезу твір «Як я провів свої літні канікули».

Якщо привезеш знімки дівчат, перший перегляд тільки для мене.

Домовились.

Вони вийшли й рушили до літака, що блимав червоними та синіми бортовими вогнями.

Там уже зібрався весь особовий склад бази на чолі з Мер- доком.

Траутмен сповільнив крок і повернувся до Рембо.

Джоне… — почав він.

Йому коштувало великих зусиль справитися з почуттями, що охопили його. Він додав своєму голосу суворого, ділового відтінку:

На все про все в тебе тридцять шість годин. Тридцять шість годин — прогулятися в пекло та вибратися з нього. Милуватися пейзажем тобі буде ніколи.

Рембо кивнув.

При будь-якому ускладненні. Ти зрозумів мене?.. При будь-якому ускладненні інформуєш нас і йдеш на запасне місце зустрічі, Хок Септембер. У тебе на карті позначено. Зрозуміло?

Рембо знову кивнув.

Вогні літака блимали все наполегливіше.

Полковнику, ми готові до злету! — з усієї сили крикнув Еріксон, але слова його загубилися в шумі мотора.

Траутмен зробив знак йому рукою та вимовив:

Щасти тобі… синку.

Голос Рембо раптово осікся:

Ви пам’ятаєте, Мердок сказав, що він служив у морській піхоті другого батальйону третього полку? У шістдесят шостому в Квон Тьєн?

Ну і що?

Так от, другий батальйон морської піхоти знаходився в Кад Санк.

Людина може забути подробиці.

Є речі, що не забуваються. Ніколи.

Ти хочеш сказати, що ти не можеш їх забути?

І ви теж.

Траутмен поплескав його по плечу.

Більшого він не міг собі дозволити. У їхньому солдатському житті не було місця телячим ніжностям. І Рембо пішов до літака.

РОЗДІЛ 2

Рембо заліз у літак. Траутмен спостерігав за ним. У нього в горлі перехопило.

Люк закрився, двигун