Що впало, те пропало - Стівен Кінг

Власник «Рідкісних видань Ендрю Халлідея» скоріш віддаляється від Морріса, ніж наближається до нього, але Морріс не став би хвилюватися навіть тоді, якби Енді перейшов дорогу й опинився поруч із ним. Зрештою, що б він побачив? Престарілого пана з вузькими плечима, мішками під очима, із сивим, поріділим волоссям, у дешевому спортивному піджаку, купленому на розпродажі, і ще дешевших сірих штанях, куплених там же. Його давній приятель пронесе повз нього свій огрядний кендюх, не кинувши навіть погляду, не кажучи вже про думку.

«Комісії я сказав те, що вони хотіли почути, — думає Морріс. Мені довелося це зробити, але всі ці пропащі роки насправді на твоїй совісті, ти, пихатий членосмок. Якби мене заарештували через Ротстайна й хлопців, це була б зовсім інша річ. Але мене заарештували не через це. Мене навіть жодного разу не запитали про місіс Ротстайн, Доу й Роджерса. Я втратив усі ці роки через неприємний і небажаний сексуальний контакт, якого я навіть не пам’ятаю. І чому це сталося? Це щось на зразок будинку, який побудував Джек. Я був на вулиці, а не в барі, коли ця сучка Хупер проходила повз. Мене стусаном під зад випроводили з бару, бо я брикнув музичний автомат. Музичний автомат я брикнув з тієї самої причини, з якої взагалі опинився в тому барі: тому що розлютився на тебе».

Спробуй прийти до мене з цими записниками на початку двадцять першого століття, якщо вони все ще будуть у тебе.

Морріс спостерігає за спиною Енді, що ледь шкандибає, стискає кулаки й думає: «Того дня ти поводився, як дівчисько. Гаряча маленька незайманка, яку ти посадив до себе в машину, а вона все примовляє: так, милий, отак, отак, я так тебе кохаю, — це доки ти не задираєш їй спідницю. Після цього вона стискає коліна так, що може тобі кістки переламати, і починає: ні, о ні, відпусти мене, за кого ти мене маєш?»

«Тобі можна було б бути хоч трохи дипломатичнішим, — думає Морріс. — Трохи дипломатії могло б урятувати всі ці втрачені роки. Але ж ти вважав себе вищим за це, чи не так? Тебе навіть не вистачило на щось на кшталт молодець, хлопче, бо для цього потрібна мужність. Усе, що я почув, було: не намагайся на мене нічого перекладати».

Його давній приятель рухає свої стопи в дорогих чоботах до «Жаме тужур», де його невпинно зростаючу дупу скоріш за все взасос цілуватиме метрдотель. Морріс переводить погляд на бублик і думає, що його треба доїсти — або принаймні зішкребти зубами сир, — але його шлунок занадто сильно зціплений, аби прийняти його. Натомість він піде до МАК і проведе день у спробах навести хоч якийсь лад у їхній перекрученій із ніг на зад електронній файловій системі. Він знає, що йому не варто повертатися сюди, на Лейсмейкер-лейн — яка вже навіть не вулиця, а щось подібне до дорогого відкритого молу, куди заборонено в’їжджати автомобілям, — і знає, що наступного вівторка, імовірно, знову сидітиме на цій самій лавці. І у вівторок ще за тиждень. Якщо тільки не отримає записники. Це зруйнує чари. Тоді давнього приятеля можна буде викинути з голови.

Він підводиться й кидає бублик у найближчу урну. Дивиться на «Жаме тужур» і шепоче: «Ти нікчема, старий. Справжнісінька. І я б залюбки…»

Але ні.

Ні.

Важливі тільки записники, і якщо Чак Роберсон допоможе, він завтра ввечері вирушить за ними. А Чак допоможе. Він надто зобов’язаний Моррісу. І Морріс має намір зажадати цей борг повернути. Він знає, що варто почекати довше, поки Елліс МакФарланд не переконається остаточно, що Морріс — абсолютно добропорядний громадянин, і не спрямує своєї уваги на щось інше. Але цей потяг до скрині й того, що в ній зберігається, — йому неможливо опиратися. Моррісу б дуже хотілося віддячити цьому гладкому сучому сину, який натоптує собі пику вишуканою їжею, але помста не настільки важлива, як четвертий роман про Джиммі Ґолда. Можливо, є ще й п’ятий! Морріс знає, що це малоймовірно, але таку можливість не можна заперечувати. У тих записниках багато чого було. Дуже багато. Він іде до автобусної зупинки, кинувши недобрий погляд на «Жаме тужур» і подумавши: «Ти й не дізнаєшся, як тобі пощастило. Давній приятелю».

5

Приблизно в той самий час, коли Морріс викидає недоїдок бублика й прямує до автобусної зупинки, Ходжес доїдає салат і думає, що не відмовився б ще від кількох таких порцій. Він кладе коробочку з пенопласту й пластикову ложковиделку до паперового пакета й кидає його під пасажирське сидіння, подумки занотовуючи не забути викинути сміття пізніше. Йому подобається нова машина, «Пріус»[45], менше за десять тисяч миль пробігу, і він намагається підтримувати в ній чистоту й порядок. Машину вибрала Холлі. «Будеш палити менше бензину й берегти природу», — сказала вона йому. Жінка, яка колись ледь наважувалася вийти з будинку, тепер керує багатьма сторонами його життя. Якщо б мала бойфренда, злегка послабила б хватку, але Ходжес знає, що це навряд чи станеться. Він замінює їй бойфренда, і більшого їй не треба.

«Добре, що я люблю тебе, Холлі, — думає він, — інакше мені б довелося тебе вбити». Він чує дзижчання літака, що наближається, дивиться на годинник і бачить, що зараз одинадцята година тридцять чотири хвилини. Схоже, Олівер Медден — людина пунктуальна, і це чудово. Ходжес і сам полюбляє точність. Він бере із заднього сидіння спортивну куртку й виходить. Куртка сидить незручно, бо в передніх кишенях лежать важкі штуки.

Прямо над вхідними дверима знаходиться трикутний піддашок, і в його тіні прохолодніше щонайменше градусів на десять. Ходжес дістає нові окуляри з внутрішньої кишені куртки й оглядає небо на заході. Літак на кінцевому етапі заходу на посадку перетворюється з крапки на пляму, потім набуває помітного силуету, який відповідає роздрукованим Холлі картинкам: «Бічкрафт КінгЕйр 350»[46] 2008 року, червоний із чорними смугами. Усього тисяча двісті годин нальоту й рівно вісімсот п’ять посадок. Та, яку він зараз побачить, буде вісімсот шостою. Середня ціна на продажу — чотири мільйони з копійками.

З головного виходу з’являється людина в комбінезоні. Вона дивиться спершу на машину Ходжеса, потім на самого Ходжеса.

— Тут не можна паркуватися, — говорить вона.

— Здається, сьогодні у вас не найнапруженіший день, — розслаблено відповідає Ходжес.

— Правила є правила,