Аптекар - Стефані Маєр

Вона зціпила зуби. Якщо в Кевіна є безпечне ранчо, це вирішить безліч її проблем. А перш ніж піти звідти, вона зможе посипати його харчі проносним.

— Її звати Алекс, — виправив Деніел, — тобто я знаю, що не так, але зараз вона відгукується на це ім’я, — він подивився на неї. — Алекс згодиться, чи не так?

— Не краще й не гірше за будь-яке інше ім’я. Наразі нехай буде так, — вона поглянула на Кевіна. — Ти зі своїм псом сядеш позаду.

Розділ 11

У сиву давнину, коли вона була молодою дівчиною на ім’я Джуліана, Алекс мріяла про сімейні подорожі в машині.

Вона з матір’ю кілька разів літала у відпустку — якщо відвідини стареньких діда та баби з почуття обов’язку можна назвати відпустками. Її мати, Джуді, не любила їздити в довгі подорожі на авто, бо починала нервуватись. Джуді часто повторювала, що в автоаваріях гине набагато більше людей, ніж в авіакатастрофах, хоча польоти літаками теж її бентежили. Дорослішаючи, Джуліана зовсім не боялася небезпек, пов’язаних із подорожами, вона не боялася гусені, гризунів чи тісних приміщень і ще безлічі речей, які лякали Джуді. Вона за визначенням мала бути урівноваженою.

Як кожна єдина дитина в сім’ї, Джуліана гадала, що брат чи сестра зарадять її самотності довгими вечорами, коли вона виконувала домашні завдання за столом на кухні, чекаючи, поки Джуді повернеться зі стоматологічного кабінету, яким керувала. Джуліані кортіло у коледж, у гуртожиток, до сусідів по кімнаті, так вона мріяла про товариство. Але тільки потрапивши туди, вона зрозуміла, що через своє відносно усамітнене та по-дорослому відповідальне життя вона стала неспроможною співмешкати зі звичайними вісімнадцятирічними дітьми. Тому мрія про рідних брата чи сестру розбилася в друзки, а вже на початку третього курсу вона мешкала сама у маленькій квартирі-студії.

Але фантазія про велику сімейну подорож на машині вціліла. До цього дня.

Правду кажучи, вона, мабуть, була б у ліпшому настрої, якби все її тіло не боліло, як суцільний величезний пульсуючий синець. На додачу вона підбурила до першої сварки, хоч і зовсім мимохіть.

Перетинаючи кордон штату, вона, опустивши віконце, викинула пристрій стеження, який витягла з ноги Деніела. Вона не хотіла довго його з собою носити, але також не хотіла залишати його в місці своєї останньої операції. Гадала, що прибрала майже всі познаки, утім, хтозна. За першої ж нагоди замести слід вона завжди це робила.

У люстерко заднього виду вона помітила, що Кевін сів рівно.

Він зміг забрати наплічник, який викинув, виплигуючи з літака; тепер вони з Деніелом видавались цілком звичайними чоловіками у джинсах та сорочках із довгими рукавами — чорній та сірій — а Кевін добув два нових пістолети.

— Що то таке? — спитав Кевін.

— Пристрій стеження за Деніелом.

— Що? — одноголосно спитали обоє.

І заговорили, перебиваючи один одного.

— У мене й справді був пристрій стеження? — спитав Деніел.

— Навіщо ти таке зробила? — вимогливо спитав Кевін.

Пес відреагував на тон Кевіна, але потім, мабуть, вирішив, що все в порядку й знов висунув морду у вікно.

Вона спочатку повернулася до Деніела, дивлячись на нього з-під бейсболки, яка мала б приховувати її потовчене обличчя.

— А як ти гадаєш твій брат тебе знайшов?

— Він стежив за мною? Але… де був той пристрій?

— У ранці з внутрішнього боку стегна. Обробляй розтин, дбай, щоб не потрапила інфекція.

— Знаєш, який клопіт був — поставити його туди? — пробурмотів Кевін.

— Якщо ти міг його відстежувати, отже, і хтось інший зміг би. Я не хотіла ризикувати з огляду на наше становище.

Деніел розвернувся на передньому сидінні й поглянув на брата.

— Як ти… Як би я дізнався про це?

— Пригадуєш, приблизно два роки потому, коли гульвіса тебе покинула, ти зустрів у барі, — не згадаю назви, — у який ходив, коли почувався пригніченим, звабливу білявку з довгими ногами…

— «У Луїса». Звідки ти взагалі про це дізнався? Я ніколи тобі не розповідав… стривай, ти наказав за мною стежити?

— Після гульвіси я за тебе хвилювався…

— Її звати Лейні.

— Байдуже. Мені ніколи не подобалось, що вона з тобою.

— А коли тобі взагалі хтось коло мене подобався? Як я пригадую, тобі завжди подобалися тільки ті дівчата, які прагнули тебе. А коли хтось обирав мене, а не тебе, ти вважав це за образу.

— Річ у тім, що ти був не при собі. Але стеження за тобою не стосувалось…

— Хто за мною стежив?

— Це тривало лише кілька місяців.

— Хто?

— Кілька моїх приятелів, не з Агенції. Кілька копів, з якими я мав спільні справи, а потім — недовго — приватний детектив.

— Що вони виглядали?

— Просто стежили, щоб з тобою було все гаразд, щоб ти не стрибнув з мосту абощо.

— Повірити не можу! З усіх… стривай хвильку. Білявка? Ти про ту, — як її звали? — Кейт? Ту, що почастувала мене випивкою, і… теж шпигунка?

Вона в люстерко побачила, як Кевін усміхається.

— Власне, вона шльондра. І насправді її звати не Кейт.

— Мабуть, ніхто на цілій планеті, окрім мене, не вживає своє власне ім’я… Я живу у світі брехні. Я навіть не знаю імені Алекс, яким її назвали при народженні.

— Джуліана, — мовила вона суголосно з Кевіном. Вони кинули один на одного роздратовані погляди.

— Він знав? — ображено спитав Деніел.

— Він дізнався, коли ти був непритомним. Мені це ім’я дали при народженні, але мене вже так не кличуть. Для мене воно вже неістотне. Зараз мене звати Алекс.

Деніел насупився, не до кінця вгамувавшись.

— Хай там як, — мовив Кевін так, немов розповідав жарт, який йому дуже подобався, — білявка мала повернути тебе на місце, але ти їй сказав, що процес розлучення ще не закінчений і що тобі ніяково, — Кевін хрипко засміявся. — Я не йняв віри, почувши таке. Але це було так на тебе схоже. Навіть не знаю, чому я так здивувався.

— Чудно. Та все ж не збагну, як такий маленький обмін призвів до появи пристрою для стеження в моїй нозі?

— І не призвів. Мені просто дуже сподобався той випадок. Утім, так було прикро. Хвойду було так легко підставити. Та якби ти повів її додому, то процес встановлення пристрою принаймні тобі був би приємним. Затягування тебе до сімейного лікаря забрало набагато більше сил. Зрештою, мені довелося просити секретарку у приймальні, щоб викликала тебе на медогляд. Прийшовши, ти познайомився з колегою. З чоловіком, якого більше ніколи не бачив.

Деніел від подиву аж рота