Чужа гра - Сергій Ухачевський
— Як вона? — поцікавилася.
— Влаштувалася в «Імідж-класік».
— Це добре. А що Ромасик?
— Щойно в Оленки закінчилися гроші, почали сваритися. Вона сидить у Києві і не зізнається, що влаштувалася на роботу.
— Дурне-дурне, а шкварки любить. Передавай їй привіт і розкажи таке… — розповіла, почуте від Андрія.
— Мені Роман теж не сподобався. Справді, пропонував «лямур де труа», потім казав, що жартує. Спочатку подумала, що він бульбаш: «Ольга, ти павінна бачиць, чьто я модний хлопєц, — пан редактор, а нє?.. Гдзе тут можна схадзіць в кафє найбліжчє?»
Ірина запропонувала:
— Можемо піти на дискотеку, попліткуємо… Андрій буде…
— Ангел теж? — з втаємниченими інтонаціями.
— Тобі стали подобатися чоловіки?
— Він класний мужик, уважний до сім'ї, до дітей…
— Через те ти з ним переспала?! Збоченка!
— Не лай мене. Підемо гульнемо. Батько саме грошенят підкинув!
— Ти почала рахувати гроші?
— Хочу машину, мій старий Наташі своїй купив, мені — ні!
— Біс в ребро — і курва в ліжко… Гаразд іще дзенькну Інні!
— Ти не знаєш?! Осман поїхав додому, звідти зателефонував, що мусить оженитися. Дає слово, що з дружиною спати не буде і щойно розблокуються рахунки, повернеться до Києва і більше ніколи не поїде на Кіпр. У них традиції: якщо протягом року жінка не завагітніє, її виганяють.
— Що з нею буде потім?
— Повернеться додому, і буде все життя бавити племінників.
Ірина здивовано свиснула.
— Тим більше, Інні треба якось розважитися… — вирішила.
Після цього зателефонувала до Андрія:
— Котику, йду до Інни. Коли звільнишся, зателефонуй на мобільний! Культпохід на дискотеку не відміняється.
Анджей мугикнув у відповідь щось непевне, вимкнув зв'язок і запитав у Валентина:
— Хто міг їх здати?
— Не уявляю. Про місце і час знав тільки я. Але про саму операцію знало багато людей. Сліпий міг кинути всі сили на оборону, підключити ментовські зв'язки. Працювало ще дві групи дублерів. Але я усе відмінив, щоб їх не накрили.
— Треба було йти до кінця.
— Тоді ми могли втратити шістьох чоловік.
— Відпочили б хлопці рік-другий на нарах, познайомилися б із в'язничними порядками. Не все мені сидіти.
— І що тепер?
— Продовжуй. Хіба що Сліпий піде на переговори, поверне гроші з відсотками і пустить нас на свої території.
— Сліпий злопам'ятний і швидкий на розправу…
— Тут політика інша: не він у нас відбирає території, а ми у нього. По понятіям, ми безпрєдєльнічаєм. Це мало кому подобається; у Сліпого можуть з'явитися несподівані союзники.
— Нам зараз це зайве, — погодився Валентин. — А що робити із заарештованими?
— Хто з ними проводив інструктаж, передавав зброю?
— Ті вчора виїхали до Праги, звідтіля в Скоп'є. На випадок небезпеки можуть перебазуватися в Сербію. Астаф'єви повернулися в Чорнопіль, тиждень пересидять на дачі в Анатолія.
— Потім нехай перебираються у Нагірну.
Андрій якусь хвильку поміркував і невдоволено промовив:
— Зброєносці інформацію ментам здадуть. Це дійде до Сліпого…
— Питання може вирішити Карась…
— Грошей не шкодувати. Нехай його люди приберуть цих шмаркачів у СІЗО. Пустимо слух, що їх прибили менти на прохання Сліпого, щоб не насторожити інших. Ватченко нехай створює видимість роботи… Маєш на сьогодні якісь плани?
— Піду до однієї курви, а завтра вранці — додому.
— Відвези мене до Карася.
Дорогою Андрій попросив Валентина заїхати до Калача, взяти риби і відвезти батькам Ірини:
— Василько хворіє, рибу любить. Класний пацан, а зліг. Поки батько боровся, Тамара Андріївна жила в Коцюбинчиках, там після чорнобильського вибуху пройшов дощик… Вони досі щоліта їздять туди відпочивати…
Коли Андрій вийшов з машини, Валентин проїхав квартал і з таксофону дзенькнув до Сліпого. Домовився про зустріч увечері, а поки заїхав до Оленки на роботу.
— Как тебе здесь работается? — поцікавився.
— Класс! Случайно встретила немца, с которым работала в Османа, ему была нужна реклама. Договор на двести тысяч долларов, моих — пять процентов! Мне везет со дня, когда мы встретились. Кстати, вчера меня назначили директором по маркетингу!
— Это нужно обмыть! Только пообещай, что сегодня не станешь рассказывать о своих любовниках! Я начинаю ревновать. Теперь ты невеста с приданым!
— Может, посватаешься?
— Я не настолько люблю деньги, чтобы жениться ради них.
— Тем не менее, я перед тобой в долгу. Приглашаю на обед!
У ресторані музики награвали повільні джазові композиції, хотілося танцювати і говорити про чарівну зимову погоду, красу київських вулиць… Між ними щось народжувалось; любовні флюїди переплітали непомітними нитками серця, тіло мліло, відчувало хтиву ауру партнера. Валентину захотілося плюнути на Сліпого, на справи і за прикладом Андрія залізти у ліжко до розкішної дівчини на кілька днів, щоб вибратися з нього знесиленим і щасливим…
— Я вспоминала тебя, — зізналася Оленка. — Какой ты сильный, как целуешь…
У Валентина солодка судома перехопила горло. Пригадав ніч на роздовбаному ліжку, її поцілунки. Але це була не любов. Це пристрасть. Хтива, солодка.
— Оленко, — проковтнув слину, — Не заводи меня, сейчас возьму тебя прямо на столе…
— Так бери…
— На нас обращают внимание. Они будут надоедать советами…
Валентин ніжно чмокнув дівчину в носика і відхилився назад. Серце продовжувало збуджено битися.
… Час пробіг непомітно.
