Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Левко трьома великими ковтками випив півчашки. Настоянка з коки діяла практично миттєво. Вже через п’ять хвилин хлопець відчув себе краще, на щоки повернувся рум’янець.

Вмощуючися зручніше, він несподівано натрапив рукою на продовгуватий холодний предмет. Левко миттєво здогадався, що черкнув долонею противедмежий балончик. Спрей наполовину ввіпхався у щілину між горизонтальною та вертикальною секціями дивана. Схоже, після інциденту Нейт закинув балончик на канапу і про нього просто забули. Замість того щоб відсмикнути руку, хлопець, навпаки, міцніше стиснув знахідку.

Левко витягнув голову, зиркнувши понад столом на зарюмсану американку та її колег по нещастю. Вони сиділи у півтемряві і не звертали на нього уваги. Масивний стіл цілковито закривав його руку і тулуб, приховуючи те, що Лео надумав зробити.

Хлопець виколупав спрей зі щілини, хутко підтягнув до себе і переклав у праву руку. Ще раз звів голову, переконавшися, що ніхто нічого не помітив. По тому заховав балончик у складках кофти. (Весь час перед очима стояло бородате обличчя рудого, коли він спиняється, перш ніж сісти у «Додж» і дивиться вгору по схилу на те, як Едді тягнуть до клініки.)

Кількома ковтками прикінчивши чай, Левко став на рівні і попрямував до сходів на другий поверх. Серце витанцьовувало так само, як тоді, коли він побачив рудого, але ніхто його не гукнув.

Діставшися спільної спальні, хлопець прослизнув усередину і нечутно причинив за собою двері. Ян Фідлер лежав на спині на нижньому ярусі одного з двоповерхових ліжок і завзято схропував. Досі тримаючи противедмежий спрей у складках кофти, Лео опустився навпочіпки біля свого наплічника (чех хропів просто за спиною) і розкрив рюкзак. Він майже витяг балончик, але наткнувся поглядом на пару очисьок, які недобре зблискували у темряві: через ліжко від Левка, також на нижньому ярусі, лежав бекпекер із Південної Кореї. Бідолаха не міг заснути через добросовісне Янове хропіння і бозна-скільки часу длубав чеха поглядом, подумки напускаючи на хропуна всі, які знав, корейські прокляття. У Яна, мабуть, був імунітет: час від часу він зменшував амплітуду, але ні на мить не затихав.

«Вибачай, приятелю, — опускаючи очі, подумав Левко, — не подобаються гуртові спальні в хостелі, плати вчетверо більше і шуруй спати у готель».

Хлопець також усвідомив, що не може ризикувати, ховаючи поцуплений балончик на очах іншого постояльця. Якщо кореєць запримітить спрей, у Левка будуть проблеми. Кілька секунд українець безцільно рився у речах, поки не вигадав, що робити. Витягнувши пакет із зубною щіткою та пастою, він підвівся і пішов до душової кімнати, двері до якої були на лівій від входу в спальню стіні. Зачинився всередині, відкрутив кран над умивальником і нашвидку почистив зуби, пирхаючи, спльовуючи і навмисно голосно тручи щіткою по яснах. По тому він витягнув спрей «FRONTIERSMAN», заштовхав його в пакет разом із гігієнічними причандалами і переконався, що ведмежа морда не проступає крізь целофан. Повернувшись у спальню, Левко запхав пакет на самісіньке дно наплічника.

Якби у Левка спитали, навіщо він це зробив, він би не знав, що відповісти. Так, він піддався незрозумілому імпульсу і взяв балончик. Він порушив найголовнішу заповідь неписаного кодексу поведінки бекпекерів: присвоїв річ, яка належала іншому бекпекеру. Простіше кажучи, вкрав. Проте докорів совісті Левко не відчував. У глибині душі він знав, що, беручи до уваги вечірню пригоду, Калеб буде тільки радий позбутись балончика. Навряд чи канадець здійме галас, виявивши пропажу. Крім того, Лео вважав, що канукам настільки сильний засіб самозахисту, образно кажучи, до задниці. Ще жодного разу з часів зародження туризму в Перу гірська пума не нападала на бекпекерів на Дорозі інків. Канадці йтимуть відомим шляхом, під проводом хороших гідів, в оточенні інших груп. Спрей їм не потрібен. Зате йому, Левку, та його друзям противедмежий балончик може ще ой як стати у пригоді.

Та й зрештою, як казав старий Джордж Карлін[88]: «If police didn’t see it, I didn’t do it»[89].

XXXII

28 липня 2012 року, 00:16 (UTC-5) Хостел «Samay Wasi Youth»

«Samay Wasi» спав. Світло горіло лише в одному вікні.

Левко з Семеном сиділи на ґанку хостела, потягуючи пиво «Cusqueña». Було холодно, проте із зали досі не вивітрився запах газу, тож хлопці вирішили за краще мерзнути.

Приятелі довго сиділи мовчки, потім Сьома озвався:

— Якби він помер, я б скасував експедицію.

Левко подумав, що то був би не найгірший варіант. Не смерть Едді, ні. А скасування експедиції.

— Поганий знак?

— Типу того. — Росіянин приставив горлечко до губ, перехилив пляшку (центральна частина якої відтворювала кам’яну інкську кладку) і сьорбнув.

— Що кажуть лікарі?

— Сьогодні під наглядом, завтра зранку випишуть. — Помітивши, як брови українця здивовано полізли вгору, Семен пояснив: — Набряк Квінке — це не хвороба, це криза. Якщо кризу подолали, пацієнт встає і йде.

— Ясно…

— Куди ти зник… ну, коли ми притягли Едді в клініку?

— А… — Левко махнув пляшкою у повітрі, показуючи, що нема про що говорити. — Здалося, що побачив знайомого.

— Тут? У Перу?

— Ага.

— І що?

Українець завагався, міркуючи, чи не розповісти про свої підозри. Не відважився:

— Помилився.

— О’кей. — Сьома здвигнув плечима, одночасно опустивши кутики губ. Він усе одно не розумів, чому Левко не повернувся в «Cusco Medical Assistance» після того, як усвідомив, що обізнався. — Допив?

— Так. — Левко одним махом вихилив рештки «Cusqueña».

— Пішли. Завтра рано вставати…

XXXIII

Рано-вранці 28-го п’ятеро мандрівників сіли на автобус до Пуерто-Мальдонадо, куди успішно прибули в розпал дня, провівши сім з половиною годин у дорозі. Останні двісті кілометрів вони мали приємність спостерігати південну крайку лісів Мадре-де-Діос, уздовж якої звивалося шосе С30. Подекуди, коли сріблястий триосний автобус виїжджав на пагорб, який здіймався над сельвою, вони могли спостерігати безмежний килим тропічної зелені, що тягнувся до горизонту. Ніхто не озвучив думки вголос, але всім п’ятьом від такого видовища ставало не по собі.

Підшукавши нічліжку на одну ніч, вони розділилися. Ґрем, Ян і Сатомі подалися на ринок докуповувати необхідне для подорожі спорядження (продукти, чотири мачете, похідне взуття тощо), а Левко з Семеном заспішили на пристань шукати човняра, який знає сельву і який погодився б відвезти їх до скелі, яку Ґуннар Іверс позначив як Голова Папуги, чи хоча б достатньо далеко, щоб переконатися, що кліфу