Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Алергія, — сказав Сьома.

— Причина відома?

— Капсаіцин.

Доктор Варґас не стримався і здивовано смикнув бровами:

— З харчів? Переїв перцю?

Лікар не перепитував, що таке капсаіцин, і це цілковито заспокоїло росіянина.

— Ні. Йому пирснули в обличчя газовим балончиком. — Семен не став уточнювати, яким саме балончиком.

Едді поклали на спеціальні ноші на коліщатках. Перуанець віддав кілька коротких наказів іспанською, і медсестри швидко покотили носилки. У проході на секунду утворилася товкучка — хлопці спробували разом протиснутись у хол рецепції. Лікарня виявилась зовсім крихітною: триповерхова будівля, не набагато більша за звичайний котедж.

— Я вколов йому одну ампулу адреналіну, — кинув Сьома навздогін лікарю.

— Чудово, — не обертаючись, кивнув доктор Варґас.

Ще на півдорозі до ліфта медпрацівники застромили в гортань Едді дихальну трубку. Хлопець нарешті почав дихати.

— Це нормально? — Айк тицьнув пальцем на приятеля, котрий зникав за громіздкими стулками безшумного ліфта. — З ним усе буде о’кей? Вони впхали якусь хрінь йому до рота.

— Все добре. — Семен видихнув, обтерши спітнілі долоні об джинси. — Ми встигли.

І тільки тоді росіянин зауважив дві речі. По-перше, він стояв босий. Вискакуючи зі спальні, він не натягнув кросівки і весь цей час гасав в одних шкарпетках. А по-друге, Сьома несподівано усвідомив, що він сам поміж американців. Левка у рецепції не було.

— Девіде, ви не бачили Лео? — Росіянин торкнув за плече власника хостела.

— Кого?

— Мого товариша. Нижчий за мене, русявий. Щойно був тут.

— Ні, — відмахнувся Девід Ренцо. У перуанця були важливіші проблеми. Він просто не хотів думати про щось інше.

Сьома ще раз роззирнувся і переконався: українець зник.

XXX

27 липня 2012 року, 20:53 (UTC-5) Куско

Левко не тямив себе. Десь у надрах свідомості крутилась думка, що у нього параноя і, навіть якщо це не так, він все одно чинить неправильно, проте спинитися хлопець не міг. Він біг, задираючи ноги, до місця, де востаннє бачив рудого. Спускатись до авеню Ла-Пас було легко: гравітація допомагала — тільки встигай переставляти ноги і дивись, щоб не шугнути зі схилу головою вперед.

Діставшись місця перетину провулку з авеню, хлопець перебіг на лівий бік і зиркнув угору. «Додж» зник. А чого він очікував? Проте параноїдальний вогонь у голові не дозволив Левку встояти на місці. У трьох різних місцях — у пабі на Гамла-стані, біля будинку Бенгта і ось зараз у центрі Куско — він зустрічав того самого рудоволосого незнайомця. Це не може бути збігом! Левко боявся, він поняття не мав, що буде робити, якщо наздожене чоловіка, але цей самий страх ультимативно гнав його вперед. Українець помчав нагору по авеню Ла-Пас.

Утім, уже після кількох десятків кроків хлопець розкаювався через необачне рішення побігти. Не минуло сорок вісім годин після трансатлантичного перельоту з двома пересадками, потім інший літак закинув Левка з нульової відмітки (Ліма) на висоту 3340 метрів над рівнем моря. Боженька, коли нас створював, не відав, що ми придумаємо літаки, а тому не запроектував організм на такі навантаження. Зміна часового поясу, перепади висоти, лазіння по горах не могли минути безслідно, і серцевий ритм почав «провалюватись». Серце Левка дубасило зі скаженою швидкістю, а потім раптово завмирало на секунду чи дві. Після паузи настало потужне компенсаторне «бух!» (Левко відчував, як ударна хвиля поширюється організмом), після якого серце бралось калатати з іще більшою силою. Перебої повторились іще три рази, і Лео спинився, висолопивши язика і приклавши долоню до грудей. Якби поруч стояв Семен і Левко описав йому симптоми, то дізнався б, що збій у ритмі і компенсаторний викид крові, який його супроводжує, називаються екстрасистолією[84], вони трапляються під час сну навіть у здорових людей і в принципі не є небезпечними. Екстрасистолія — не діагноз, це симптом, що свідчить про граничну перевтому або про серйозніші проблеми з серцем. Проте Сьоми поряд не було, і Левко перелякався до всирачки.

«Щоб ти згорів, — подумав хлопець про рудого, — разом зі своїм сраним “Доджем”».

І тієї ж миті він почув гуркотіння двигуна — якийсь автомобіль їхав назустріч. Гуркотіння було особливе, слабосильні двигуни пікапів, на яких їздять жителі Куско, так не звучать. До Левка наближався потужний мотор на багато сотень кінських сил.

Упершись правою долонею в коліно, ліву досі тримаючи на грудях, хлопець скинув голову і побачив, як із темряви наприкінці авеню вихопився лискучий приплюснутий «Додж-Челенджер». Спершу Левку здалося, що рудоволосий пришвидшується, щоб розчавити його, і серце заметушилось у грудях, як перелякана пташка. Після двох нових «провалів», що вдарили один за одним, українцю стало млосно, фарба збігла з обличчя. Він ледь не осів на тротуар. Та вже за мить Лео зрозумів: прискорення є закономірним явищем, адже авто прямує вниз по схилу; рудий не збирається звертати на зустрічну смугу і закатувати його в бруківку.

Через секунду вони порівнялись, чоловік за кермом спортивного купе обернув голову і зустрівся поглядом з Левком.

«Це він, я не помилився», — хвилею пронеслось у хлопчачій голові.

Рудий прижмурився, роздивляючись переляканого хлопця, який, тримаючися за серце, дивився на нього з протилежного боку авеню, після чого відвернувся і зосередився на дорозі. Він не здивувався, не спохмурнів, узагалі ніяк не відреагував.

«Може, не впізнав мене?»

«Додж» розмірено котився до Ель-Овало. Левко, стараючись не думати про примхливе серце, помчав слідом за ним. Хлопець досягнув перехрестя на кілька секунд пізніше за той момент, коли рудий повернув направо, проте машини вже не побачив.

На розі біля туристичного офісу (з крикливою вивіскою «Turismo Mer») підтоптаний індіанець із порепаним лицем порався коло ятки, з якої протягом дня продавав солодкі боби та інші легкі закуски. Збирався додому. Гарячково жестикулюючи, українець підскочив до торговця.

— Буенос ночес! Е-е… тут… блін, як же йому пояснити? — Левко вишкрібав з мозку розпорошене знання іспанської. — Coche… el coche negro… a donde? A donde va?[85]

Індіанець на диво швидко зрозумів. Він кивнув (Левко тільки зараз зауважив, що ліве око старого затягнуте катарактою), показав витягнутою рукою на захід, після чого завернув долоню праворуч.

— Проїхав розв’язку, а тоді повернув направо… — пробурмотів Левко і додав, уже віддаляючись: — Ґраціас!

Підстаркуватий індіанець усміхнувся і підняв на прощання ліву долоню.

Левко думав, що серце або репне саме, або через його скажене гупання