Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха

— А ви?

— Що значить — я? Хочете, аби я отак, із розгону, став вашим другом?

— Чи можу я довіряти вам. Ось про що йдеться.

— Коли так — то звичайно, можете. Для чого я сюди, власне, і прийшов. У вас немає іншого виходу…

— Я не знаю, про які гроші ви мені тут уперто втираєте, — чітко відповів Баглай. На відміну від адвоката, він не стишував голосу, і без того говорив тихо.

— Про сімдесят п'ять тисяч доларів.

— Не знаю, про які тисячі йдеться, — далі вперто стояв на своєму Баглай.

— Вірю. Справді вірю, що ви не знаєте, по які саме гроші я до вас прийшов. Навіть не здогадуєтеся, що то за гроші. Тому я коротко поясню, не називаючи, ясна річ, жодного імені, — Гужва сперся складеними руками на обтягнуту шкірою поверхню кейса. — Сталося так, що стартовий капітал для своєї фірми Руслан Микитенко, царство йому небесне, позичив у одного знайомого. До честі бізнесмена-початківця, він збирався повернути гроші…

— Хріна з два, — не витримав Баглай. — Старий Микита ще той жучара, через те й нарвався. Кидонув би він свого знайомого.

— Не треба, по-перше, перебивати, а по-друге, робити поспішні висновки. Знаєте, чому Микитенко вирішив так не зовсім чесно повестися з вами і не повертати гроші за крадені комп'ютери? Тому, що досить давно й успішно повертав оцей свій перший борг. Не розумієте? Тоді краще утримайтеся надалі від реплік. Значить, сума, яку був винен Микитенко, не астрономічна і цілком реальна для нього. Протягом півроку проценти на неї не крапали, далі — десять відсотків на місяць. Стандартні розцінки серед ділових людей. Минуло півроку, фірма «Евеко» потроху розкручувалася, зірок Руслан із неба не хапав, та справу налагодив розумно. Прошу зауважити: про його замашки бариги ніхто з тих людей, яких я тут представляю, донедавна гадки не мав. Інакше б його бортонули відразу. Бачте, і Микитенко міг досить успішно морочити голови. Але давайте, нарешті, по порядку. Одного разу, коли наближався критичний піврічний термін, кредитор приїхав до Руслана сам і натякнув: є реальна можливість не віддавати борг. Замість цього треба зробити кілька невеличких послуг. Прийняти пакунок, покласти в надійне місце. Потім передати тому, хто за ним прийде, взяти інший пакунок і знову заховати. Далі віддати цей пакунок, взяти інший, ну, і так далі. Простіше нікуди! Тим більше, що за це борг списують. Пару місяців Микитенко передавав таким чином пакетики з рук у руки, не знаючи навіть, чим займається. Кредитор свою обіцянку виконав, розписку через деякий час порвав просто на очах у боржника. А далі розповів, чим насправді займався президент фірми «Евеко».

— Наркота? — знову не витримав Баглай.

— Звісно, не шпигунська інформація про розташування аеродромів чи військових частин, а також про кількість ґудзиків на ширінках наших військовослужбовців. Людина, котра позичила Микитенкові гроші, пов’язана з доволі серйозними структурами. Відразу застерігаю вас від поспішних висновків: адвокат Гужва не обслуговує наркомафію, у них є свої захисники. Люди, чиї інтереси я зараз представляю — серйозні бізнесмени, просто в них давні тісні ділові контакти з митниками, тому є можливість безпечно завозити наркотичну сировину на нашу територію. Але вони страхуються від прямих контактів зі справдешньою наркомафією. Тому налагоджена мережа доставки. Кур’єрів бажано використовувати в темну. Чим довший ланцюжок, тим легше безболісно ліквідувати розрив у ньому. Я з вами відвертий, тому що мої наймачі були відверті зі мною. Отже, Микитенко був однією з ланок цього ланцюжка. Він не знав нічого: хто передавав йому пакунок, кому він передав його далі по естафеті. Той, хто його завербував, теж не надто важлива персона. Але в чому фокус? Поясню: зазвичай кур'єр отримує за свою роботу і ризик певний відсоток. У нашому випадку Микитенко і йому подібні робили роботу цілком безкоштовно. Йому популярно пояснили, який термін покарання передбачений для наркокур’єра, і що йому зроблять, якщо все ж таки упреться рогом і не захоче далі допомагати серйозним дядькам. Словом, об’єкт обрали підходящий. Функції свої Руслан старанно виконував і далі, тепер знав, що в якому пакунку: вагу героїну і точну суму грошей. Так надійніше, красти не потягне. Використовували цей так званий канал, правду скажу, не так уже й часто, зате сам президент фірми «Евеко» з часом не просто перестав боятися, а навпаки — запишався. Лише він один знає, які люди за його спиною стоять. Йому, звичайно, натякнули: будуть проблеми з криміналом — допоможемо. Кілька разів таки справді допомога була. Раз на фірму наїхали бандюки, двічі проблеми з податковою вирішилися. Тут Микитенко остаточно в золоту рибку повірив. Ось чому, Богдане, він вас не боявся. Або — майже не боявся. Бачте, так збіглося, що в понеділок за грошима мусили прийти. Коли стало відомо про несподіване зникнення Руслана, відразу виникла підозра — наважився присвоїти пакунок і втекти з грішми. Сума відносно невелика, але на кілька років вистачить при економному витрачанні. Словом, хіба можна зрозуміти, що могло стукнути Микитенкові раптом у голову. Звичайно, задіяли всі зв’язки, так стали відомі подробиці цієї справи. З Русланом Микитенком попрощалися, а ось із грішми не дуже хочеться. І свідчення Рожнова та Домовика, Богдане, дуже їх зацікавили. Тому я тут, тому веду з вами бесіди й витрачаю час. Тепер ви знаєте все, що можна. Мусите розуміти, з ким маєте до діла. Тепер ваше слово.

— У мене немає грошей, — Баглай навіть не попросив часу подумати, не витримав ані на мить паузи, відповів блискавично, наче відбивав ракеткою тенісний м’яч.

— Немає вже?

— А ви з вашими колегами, пане адвокат, хіба не аналізували подібного повороту? Ви могли помилитися в розрахунках і згаданих вами тисяч доларів у мене взагалі ніколи не було. Ви могли запізнитися, і ці тисячі я розтринькав. Що б ви тоді робили?

— Ну, затримали вас у суботу, на шостий день після вбивства Микитенка. Гроші впали на вас несподівано, тому як мінімум кілька