Темна вода - Андрій Анатолійович Кокотюха

— заліг. Бо побачив уже знайомих йому пацанів, котрі вовтузилися на березі. Їх чомусь було троє, зате човнів — аж два. Один звичайний, непоказний, зате інший — той самий, примітний. Двоє саме спустили його на воду, а третій, повернувшись до прибережних кущів, гукнув:

— Лютий, блін, ти скоро там?

— Та вже йду, йо-мойо! –почулося у відповідь, і з заростів вибрався четвертий, найбільш прикметний з компанії. Його Мельник змалював для себе найкраще: перебитий ніс і густі брови, що зрослися на переніссі. На ходу той, кого назвали Лютим, застібав штани.

Тим часом перша пара вже запливла в туман. Двоє інших швиденько зіпхнули на воду свого непоказного човника, Лютий взяв у кожну руку по маленькому веслу і вправно запрацював ними по воді.

Якщо вони на рибалку, то, мабуть, збираються ловити рибку руками. Ані вудок, ані спінінгів, ані жодного іншого рибальського знаряддя Мельник у човнах і в руках хлопців не помітив.

Лютий, значить. Ну, це вже щось...

8. Русалка деснянська

Того ранку, повернувшись до свого будиночка, Мельник зміг поспати не більше двох годин. Причому поспати — сильно сказано. Ворочався з боку на бік, у напівдрімоті будуючи плани на найближчий час. Діяти хотілося негайно, і він би діяв, не дивлячись на ранню годину, але, як на зло, не знав ані домашнього, ані мобільного телефону потрібної йому людини. На роботі цей чорт з’являвся, як усі менти середньої ланки, з восьмої. Якщо його не зловити протягом п’ятнадцяти хвилин, до десятої нема чого рипатися — за звичкою ходить по начальству. Потім до обіду сто пудів буде десь на виїзді. Отже, тертий у таких справах Мельник вирішив дзвонити потрібній людині рівно о восьмій.

Аби якось згаяти час і не морочити себе питаннями, на яких усе одно мінімум до кінця дня не буде відповіді, він змусив себе вилізти з-під тоненької ковдри і піти до річки. Ранкового купання Віталій ніколи не практикував, але тут — особливий випадок. Треба було швидше прокинутись. І ранкові водні процедури цьому сприяють.

Він заліз у шорти, запхав босі ноги в капці, трошки подумавши, вирішив не брати футболку. Накинув на плечі махрового рушника і вийшов на свіже повітря. Довкола всі, як і дві години тому, спали. Порівняно з учорашнім гармидером ранкова тиша навіть у чомусь насторожувала. Потягнувшись до хрусту кісток, Мельник почовгав до води. Йому не хотілося купатися просто тут, на пляжі, і він придивися до себе місцинку, де річка робила поворот. Там, за кущами верболозу, він іще вчора примітив маленький піщаний п’ятачок. Той, хто займе його першим, міг розкошувати подалі від загального пляжного галасу.

Уже наблизившись до верболозу впритул, Мельник раптом почув:

— Стояти на місці!

Від несподіванки він справді вкляк, і лише тоді до нього дійшло — наказ віддали жіночим голосом. Рішуче посунувши вперед і обійшовши кущі, Віталій почув сплеск — хтось шубовснув у воду. Вийшовши на пісок, він побачив просто перед собою на гілках верх в низ блакитного жіночого купальника-бікіні, під ногами — пляжний рушник з добрим тигром, який гуляє джунглями, біля нього — такі самі, як на ньому, турецькі гумові шльопки, тільки значно меншого розміру, а у воді — біляву жіночу голову. Вже знаючи, що в цьому місці біля берега не глибоко, Шульга здогадався — жінка присіла, аби зануритися по плечі. Що ж, суду все ясно.

— Ви хіба глухий? — запитала жінка.

— Чому глухий?

— Ви хіба не чули, як я вас попередила?

— Я думав, ви це не мені.

— А кому? — Мельник театрально озирнувся. — Тут більше нікого нема.

— Вимкніть дурня, добре?

— Ви б ще сказали щось типу „Стій, стріляти буду!”

— Аби було з чого — точно б стрельнула. Чого ви стовбичите? Не бачили голих жінок?

— Ага-а-а, так ви там гола! Любите вранішнє купання в костюмі русалки, значить...

— Можна подумати, ви не любите, раз приперлися сюди в таку рань!

— Чесне слово! — Мельник поклав розчепірену долоню правиці на серце. — Ось чесне слово — не люблю. Вірніше, раніше не любив. Тепер буду ходити плавати тільки рано і тільки — на це місце.

— Якщо ви думаєте, що я вас боюся, ви помиляєтеся, — білявка намагалася утриматися на місці — течія тягнула за собою. — Але якщо я ота просто перед вами вийду з води гола, ми посваримося. А сусідам сваритися не можна.

— Яким сусідам?

— Ми з вами сусіди. Я живу в будиночку навпроти вашого.

— Ага, це ви мені вчора кивали вночі?

— Не певна, що кивала, але принаймні бачила, як ви поверталися. Здається, ви були п’яний.

— Неправда — лише випивший. Від півпляшки коньяку не дуже-то сп’янієш.

— Ну, не знаю. Кому що. Мені, наприклад, цього досить, аби була така, як треба. А ви, до речі, в Люди ще вчора горілку купляли.

— Отак! Ви за мною стежите?

— Ще чого. Звичайна жіноча цікавість. Навпроти поселився молодий-інтересний, от я і вирішила — все одно до Люди отоварюватися піде. Ми всі до неї ходимо. Запитала про вас, вона каже — не знаю, що за один, але водку і коньяк купив.

— Це ви так із нудьгою боретеся? Здається, у вас будиночок на трьох...

— Нас було троє. Подружки втекли. Десь почули, що тут під водою потвора якась плаває і людей душить.

Білявка промовила це знічев’я, так, між іншим, наче потішну байку. Але Мельник відразу напружився — його несподівана співбесідниця була першою, хто сказав про це прямо.

— Ви в це вірите?

— До