Янголи і демони - Ден Браун

— Але ж вакуум витягував би і матерію! — сердито вигукнув Колер. — Відділити ці частинки одні від інших неможливо!

— Батько розділив їх за допомогою магнітного поля. Матерія перемістилася вправо, антиматерія — вліво. Вони, як відомо, мають протилежні заряди.

Стіна невіри, якою оточив себе Колер, схоже, нарешті дала тріщину. Він подивився на Вітторію з німим подивом і раптом сильно закашлявся.

— Неймо... вірно, — вимовив, витираючи вуста, — однак... — Здавалося, його здоровий глузд усе ще опирається. — Добре, припустімо, що ідея з вакуумом спрацювала, але ж самі контейнери створені з матерії. Антиматерію неможливо зберігати всередині матерії. Від контакту вона вмить...

— Антиматерія не торкається стінок контейнера. — Вітторія, очевидно, чекала, що він про це запитає. — Вона висить у вакуумі. Ці контейнери називаються «пастками для антиматерії», бо вони втримують антиматерію в центрі на безпечній відстані від стінок і дна.

— Утримують? Як?

— За допомогою двох магнітних полів, що перетинаються. Ось, подивіться.

Вітторія перейшла через усю кімнату і взяла якийсь великий електронний прилад. Ленґдонові він нагадав променеву гармату з мультфільмів — широченна труба з оптичним прицілом і безліч електронних причандалів. Вітторія встановила прилад на рівні одного з контейнерів, подивилася в окуляр і покрутила якісь регулятори. Тоді відступила вбік, запрошуючи Колера. Той розгубився.

— Ви що, зібрали видимий обсяг?

— П’ять тисяч нанограмів, — відповіла Вітторія. — Це рідка плазма, що містить мільйони позитронів.

— Мільйони? Але ж досі ще нікому й ніде не вдавалося виявити більше, ніж кілька частинок...

— Ксенон, — спокійно пояснила Вітторія. — Батько пускав пучок частинок у струмінь ксенону і так відривав електрони. Усіх подробиць він мені не розповідав. Знаю лише, що він одночасно пускав у прискорювач ще й вільні електрони.

Ленґдон перестав будь-що розуміти і навіть засумнівався, чи розмова й досі ведеться англійською. Колер замислився, зморшки в нього на чолі поглибшали. Раптом він уривчасто зітхнув і обм’як, наче в нього влучила куля.

— У результаті цього всього мало б залишатися...

Вітторія кивнула:

— Саме так. Чимало частинок антиматерії.

Колер знову подивився на прозорий контейнер. Тоді невпевнено витягнувся в своєму кріслі і приклав око до окуляра мікроскопа. Він довго дивився, ніяк не реагуючи. Коли ж нарешті відірвався від окуляра і знову опустився в крісло, на чолі в нього був піт. Зморшки на обличчі розгладилися.

— О Боже, — прошепотів він. — Ви справді це зробили...

Вітторія кивнула.

— Це зробив мій батько.

— Я... не знаю, що й казати.

Вітторія повернулась до Ленґдона.

— Не хочете подивитися? — Вона показала на мікроскоп.

Не певний, чого сподіватися, Ленґдон підійшов. За два фути контейнер здавався порожнім. Усередині мусило бути щось надзвичайно мале. Ленґдон приклав око до окуляра. За якусь мить картинка набула чіткості.

І тоді він це побачив.

Об’єкт був не на дні контейнера, як він очікував, а плавав десь у центрі — блискуча крапелька рідини, схожої на ртуть. Вона плавно підскакувала в повітрі, і по її поверхні пробігали металічні хвильки. Це видовище нагадало Ленґдонові відеосюжет про те, як поводиться крапля води в невагомості. Він знав, що кулька плазми в контейнері мікроскопічна, однак бачив кожну ямку й кожну опуклість, що утворювались на її поверхні від руху.

— Воно... плаває, — вимовив він.

— Так і має бути, — сказала Вітторія. — Антиматерія дуже нестабільна. В енергетичному плані, антиматерія — це дзеркало матерії, тож при контакті обидві вмить зникають. Ізолювати антиматерію від матерії, звичайно, — надскладне завдання, бо все на Землі утворене з матерії. Антиматерію можна зберігати тільки так, щоб вона не торкалася нічого — навіть повітря.

Ленґдон був вражений. І скажіть після цього, що неможливо працювати у вакуумі!

— А ці пастки для антиматерії, — втрутився Колер, зацікавлено водячи пальцем по одному з контейнерів, — теж спроектував твій батько?

— Насправді це була моя ідея, — скромно відповіла Вітторія. Колер звів на неї очі. — Батько створив перші частинки антиматерії, але не знав, як їх зберігати. Я запропонувала йому цю схему — герметична оболонка з нанокомпозитів, на кінцях — магніти з протилежними полюсами.

— Схоже, тобі передався батьків геній.

— Геній тут ні до чого. Я запозичила цю ідею в природи. Фізалїї ловлять щупальцями рибу за допомогою електричних зарядів. Такий самий принцип діє і тут. Контейнер має з кожного боку по одному електромагніту. Два магнітні поля протилежної дії перетинаються в центрі контейнера й утримують антиматерію посеред вакууму.

Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.

— Звідки надходить електрика для цих магнітів? — поцікавився Колер.

— Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, — пояснила Вітторія.

— А що, як магнітне поле зникне?

— Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.

Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.

— Анігіляція?

— Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», — спокійно мовила Вітторія.

— Зрозуміло, — кивнув Ленґдон.

— Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві нові частинки — їх називають фотонами. Фотон — це, по суті, мікроскопічний спалах світла.

Про фотони Ленґдон читав — це частинки світла, найчистіша форма енергії. Він стримався й не запитав про фотонні ракети, що їх капітан Кірк застосовує проти клінґонів у «Стар трек».

— Отже, якщо антиматерія впаде, ми побачимо крихітний спалах світла?

Вітторія знизала плечима.

— Залежить, що вважати крихітним. Зараз я вам покажу. — Вона почала відкручувати контейнер від підставки.

Колер раптом злякано скрикнув, кинувся вперед і відштовхнув Вітторію від контейнера.

— Вітторіє! Ти що, збожеволіла?!

22

Сталося неймовірне. Колер підвівся і якусь мить, хитаючись, стояв на немічних ногах. Обличчя сполотніло від страху.

— Вітторіє! Облиш контейнер на місці!

Ленґдон мовчки спостерігав, спантеличений раптовою панікою директора.

— П’ятсот нанограмів! — вигукнув Колер. — Якщо магнітного поля не стане...

— Директоре, немає жодної небезпеки, — заспокоїла його Вітторія. — Кожний контейнер має альтернативне джерело живлення — батарею. Навіть якщо я зніму його з підставки, антиматерія й надалі висітиме там само.

Колера це начебто не дуже переконало. Проте він таки невпевнено опустився назад у крісло.

— Магніти автоматично перемикаються на батарею, якщо від’єднати контейнер від основного джерела струму, — пояснила Вітторія. — Батареї вистачає на двадцять чотири години. Це як запасний бак бензину. — Вона повернулася до Ленґдона, ніби відчувши його тривогу. — Антиматерія має деякі незвичні властивості, містере Ленґдон, і тому доволі небезпечна. У десяти міліграмах — це розмір піщинки — гіпотетично міститься стільки ж енергії, скільки й у двохстах метричних тоннах звичайного ракетного палива.

У Ленґдона знову голова пішла