Континент бойових ткачів - Козел Валерія

Коли Рейні більше не потрібен був щоденний огляд цілителя, Таск вмовив її батьків дозволити йому піклуватися про неї. Так як нікого окрім нього вона до себе не підпускала, у Еріка та Ріас не лишилось іншого вибору як погодитись. Вони виділили їм будиночок у моря, на кордоні Райкону та Фарлезу. Будиночок, у якому вони проводили час, доки не одружилися. Коли вони почали жити разом, стало легше. Рейна, хоч і змінилась, все ж лишалась Рейною. Час минав, а вона все так само закохувалась у нього, наче не знала раніше цих почуттів.

Їх регулярно навідували батьки і дідусь, студенти, Лейла та Ел, Аспер та Сафія. Іфалія відвідувала їх кожні вихідні і все сварила Таска за те, що той майже не навідується у Академію, а між іншим він все ще викладач. Сьєрра і Лорсан, які зрештою побралися, також декілька разів відвідували їх затишний будиночок. І навіть Клара і Руру раз на місяць вшановували їх своїм візитом, даруючи смачні гостинці. З королівського палацу регулярно надходили листи від Емілії, Вівіан, а ще від Сіраша та Руена. Світ повернувся у стан цілковитої рівноваги. І так минуло півтора роки…

- Послухай, сприган, - погляд Дагон став важким, - у нас лишилось зовсім трохи часу. Думаю, наші нитки зв’язку вже на межі.

- Чекай, Дагон! – Таск вронив з рук склянку, - ви не можете так просто піти!

- Таск, - до кухні увійшли Йору і Тера, - ти і без нас знаєш. Звʼязок фамільяра та господаря емоційний, глибокий, він побудований на почуттях. І спогадах. Ми тримались скільки могли. Та наші сили вже на межі.

- Але коли вона все згадає… а вас не буде поряд!.. це розіб’є їй серце!

- Скажи їй, що ми її любили, - Тера відвела погляд, голос її тремтів, - а як вона не згадає, то все рівно… розкажи їй, як сильно вона нас любила.

***

- Ти знову тут, дитя?

Велетенський кристалічний дракон сидів перед Рейною. А навколо було волошкове поле. Таке яскраве і гарне, як уві сні. Дракон схилив свою голову до дівчини, дозволяючи їй торкнутися його морди.

- Ти знала, що так станеться. Знала, що викликати мене можна лише один раз. І все рівно зробила це, - зітхнув дракон, - зізнатися, я, Александрит, уклав з тобою контракт просто бажаючи спокою. Але ти мене потішила, дитя. Тому, я повертаю тобі дещо важливе. Я довго збирав їх. Але вони твої.

- Александрит?.. – Рейна прикусила губу, - пам’ятаю…

- Ми більше не побачимось, дитя, - сказав дракон, - прощавай. І бережи те, що цінне…

***

Вона прокинулась у сльозах. Скочивши з ліжка, перше, що вона зробила, це активувала мітки на своїх руках. Вони спалахнули так яскраво, що осяяли всю кімнату. Тера і Йору розгублено кліпали, виникнувши у спалаху. Нитки пряжі, що їх оточували, були такими ж міцними як і раніше. Рейна кинулась до них. Вона плакала. Так голосно, що пес і вовчиця почали підвивати. А поряд жалібно пищала сова. Дагон, який завжди зберігав байдужий вираз обличчя, посміхався.

У кімнату увірвався Таск.

- Рейно! Що трапилось?! Кошмар? Ти?.. Рейно?..

- Таск… - вона піднялась і наблизилась до нього, - я тебе кохаю. Таск… кохаю тебе. Я тебе кохаю!

Сльози невпинно котилися по її обличчю. І він цілував її мокрі щоки, губи, плечі, руки. Цілував невпинно, нестримно, свою Рейну. Таку бажану, таку особливу, чарівну Рейну…