Повернення до кафе на краю світу - Джон П. Стрелекі

гравець на укулеле. Вони добре знають цю пісню. Просто робіть, як вони, і веселіться.

Я кивнув. Джессіка поглянула на мене й усміхнулась, а тоді занесла руки над барабаном.

Майк заграв на укулеле. Коли до нього долучилася Кейсі, стиха забивши в такт, почали й ми із Джессікою.

Тугу повільно й ритмічно загойдалася під ці звуки. Її стегна ворушилися м’яко, обережно — так, як і належить у граційному мистецтві гавайського танцю. Дівчатка, рухаючись поруч із нею, загойдалися так само.

За кілька секунд Туту почала розповідати історію в ритмі музики.

— По річках і океанах, І від сонця до зірок Ми пригод собі шукаєм Без турбот і заморок. Найперша наша дія, Великі і малії Дослідники усього, — Підготувать каное.

— Це кредо полінезійського шукача пригод, — театрально пояснила Туту й підвела руки до неба.

Кейсі несамовито забила в барабан. Ми з Джессікою почали повторювати за нею. Дівчатка, які до цього супроводили слова Туту повільними рухами рук, тепер танцювали несамовито, піднісши руки до неба.

Туту всміхнулась і знову повільно, ритмічно загойдала стегнами під музику укулеле. Коли наше несамовите биття в барабани сповільнилося, вона провела рукою по грудях

— На світі жив моряк дурний, Який багато днів Збирався в мандри, та зібрать Каное не зумів. Усе, що хтів узяти, На березі розклав, Важливе й непотрібне, І тут він сплохував. Весло, спис, дошку, капелюх, Важливі в мандрах всіх, Останніми покласти хтів І відкладав убік. На березі зібрався люд, І точно знав усяк, Хоч звідки він туди прийшов, Що взяти мав моряк. «Візьми оце, візьми оце!» — Кричали йому ті, Хто в океані не бував Ніколи у житті. «Візьми оте, візьми оте!» — Хтось інший закликав, Хто лиш хотів усе життя Пригод або забав. Цей ґвалт годинами тривав І не вщухав ніяк, І прислухався до усіх Наш дурничок-моряк. Речей в каное він набрав Не менш як сто разів, А того, що любив найбільш, Покласти не зумів. «Візьми оце, візьми оце!» — Гукали знов і знов. «Візьми оте, візьми оте!» — Луною крик ішов. «Це наостанок», — заявив Моряк про головне Й тепер свого каное Ніяк не відштовхне. «Як бути тут?» — Він засмутивсь. Що втрапив у капкан, І все одно не захотів Ніяк змінити план. Минали дні і ночі, Вже зливи почались. Чи можна у сезон дощів Відплисти хоч кудись? УГА-УГА-УГА-УГА УГА-УГА-УГА-УГА

Майк став наспівувати. Емма й Софія долучилися до нього, корчачи кумедні гримаси, через які вони почали скидатися не на людей, а на вирізьблені тотеми.

Кейсі всміхнулась і позирнула на нас. Кивнула, підказуючи, що варто долучитися до наспіву. Ми так і зробили, голосно сміючись із дівчаток і повторюючи «уга-уга».

Туту голосно й театрально проказала:

— Залютувало небо. Повіяв вітер: у-у-у-у-у-у!

На цих словах Емма й Софія розвернулись одна до одної, швидко вдихнули й дмухнули одна одній в обличчя. А тоді відразу засміялись.

Я зареготав і повернувся до Джессіки. Вона дмухнула мені в обличчя. Я зареготав ще більше.

УГА-УГА-УГА-УГА УГА-УГА-УГА-УГА

Заспівавши знову. Туту сповільнила ритм, виказуючи голосом глибокий смуток.

— Дощ день за днем періщив, І бахкав люто грім. Забулося каное І мрія разом з ним.

Коли Туту закінчила останню фразу, Емма та Софія, навдивовижу кумедно вибравши час, перестали танцювати, опустили плечі, зробили сумні обличчя й дуже голосно вигукнули:

— Йой-й-й-й-й.

Це було весело. Ми всі засміялися.

Коли «йой-й-й-й-й» стихло, Туту всміхнулась і знову захиталась, заспівавши. Дівчатка почали танцювати.

— Не знав моряк такого: Збираючись у путь, Беріть найперше саме те, Без чого вам не