Доставка щастя. Шлях до прибутку, задоволення і мрії - Тоні Шей

Що ж до рівня прибутку, то наш бізнес помітно програвав зарплатні в Oracle.

Але ми хотіли робити власну справу і бути повноправними господарями власного життя. Йшлося не так про гроші, як про те, що хотілося чогось цікавішого. Ось чому я і Санджей звільнилися, готові почати нову сторінку нашого життя. Ми й гадки не мали, куди це нас приведе, та хай там як — це краще, ніж нудитися на роботі й вічно бути чимось невдоволеними.

Ми були готові до пригод.

Стартап 

З’ясувалося, що пригоди, яких ми чекали, не приходять самі по собі. Звільнившись з Oracle, ми переважно сиділи в квартирі, час від часу беручись за веб-дизайн і вряди-годи здійснюючи вилазки у пошуках клієнтури.

Наприкінці першого тижня до мене раптом дійшло, що ми з Санджеєм не є фанатами веб-дизайну! Нас вабила ідея володіти й керувати власним бізнесом, одначе реальність виявилася не такою вже й веселковою, як наші мрії.

Мої батьки теж не були в захваті, що я пішов із Oracle, не маючи ніяких планів на майбутнє. Коли я повідомив батькові, що ми з Санджеєм хочемо заснувати фірму і займатися веб-дизайном, він сказав, що, як розуміє, це не такий перспективний бізнес, щоб серйозно на щось розраховувати. І тепер, після тижня на вільних хлібах, ми з Санджеєм замислилися, а чи варто було взагалі втікати з Oracle?

Наступні кілька тижнів були важкі, ба навіть депресивні. Щоб розігнати нудьгу і остаточно не занепасти духом, ми більшість часу тупо блукали інтернетом. А споглядання Санджея, коли він серед білого дня завалювався у нішу для одягу, щоб поспати, звеселяло хіба що першу годину. Від почуття самотності хотілося дертися на стіни.

На щастя, і в мене, і в нього було достатньо заощаджень іще зі студентських підробітків, і принаймні можна було не хвилюватися, чим до кінця року платити за квартиру. Ми ще не знали, чого нам хочеться, але вже добре зрозуміли, чого нам не хочеться. Нам не хотілося працювати на Oracle. Нам уже не хотілося мати справу з веб-дизайном. Нам настобісіло висіти на телефоні, шукаючи клієнтів. І страх як не хотілося здуріти з нудьги.

Тож ми день і ніч шукали чергову блискучу ідею, що так чи так була б зав’язана на бізнесі у мережі, проте ні до чого путнього додуматися не могли. Якось на вихідних ми сіли за програмування, щоб обкатати одну ідейку з робочою назвою Internet Link Exchange[12] (ILE), яка згодом скоротилася до LinkExchange.

В основу LinkExchange було покладено простий задум. Якщо у вас є сайт в інтернеті, ви можете безкоштовно зареєструватися для отримання нашої послуги. Після реєстрації ви набираєте на своїх ін-тернет-сторінках спеціальний код, що автоматично запускає показ рекламних банерів на вашому веб-сайті.

Щоразу, коли на ваш сайт заходить відвідувач і бачить якийсь рекламний банер, вам нараховується половина бала. Якщо ваш сайт за день набере тисячу переглядів, вам за цей день буде нараховано п’ятсот балів. За цих півтисячі балів ваш сайт отримуватиме п’ятсот безкоштовних рекламних показів у мережі LinkExchange, що давало би чудову можливість сайтам, які не мали великих рекламних бюджетів, додатково заявити про себе без жодних витрат. Решту півтисячі ми залишали собі. Наша ідея полягала в тому, що мережа LinkExchange зросте, і в якийсь момент ми отримаємо досить потужне знаряддя реклами, яке можна буде продати великим компаніям.

За вихідні ми з Санджеєм довели до тями комп’ютерну програму, потрібну для здійснення цього експерименту, а потім із числа сайтів, що їх знайшли за час блукання інтернетом, відібрали півсотні найцікавіших на нашу думку і розіслали їм листи з проханням допомогти тестувати новий сервіс.

На превеликий подив, більше половини сайтів, до яких ми звернулися, менше ніж за добу погодилося допомогти нам із обкаткою сервісу. Люди заходили, бачили там рекламні банери, і звістка про наш ЬіпкЕхсНа^е розліталася далі. Вже до кінця тижня ми знали: наш проект, виникнувши лише тому, що дехто нудився, має всі дані перерости в щось більше. І ми вирішили всю енергію спрямувати на розвиток ЬіпкЕхсНа^е в успішний бізнес-проект.

Наступних п’ять місяців ми працювали як бджілки. Щодня дедалі більше і більше сайтів підписувалося на отримання нашого сервісу. Ми ще не надто переймались тим, як заробляти гроші. Всі свої зусилля кинули на збільшення мережі LіпкЕхсhаngе. Ми кайфували від того, що нам вдається щось створювати і оте щось дуже стрімко росте, та й люди, схоже, належно оцінили наше дітище.

Ми з Санджєєм працювали цілодобово, витрачаючи половину свого часу на складання комп’ютерних програм, а другу половину — відповідаючи по електронній пошті користувачам нашого сервісу. І з фанатичною сумлінністю старались якнайшвидше відповісти на кожне електронне послання. Зазвичай вкладалися в десять хвилин, і люди дуже дивувалися з такої спритності.

В якийсь момент потік листів став перевищувати наші фізичні можливості, й на допомогу нам прийшов один приятель, який жив за містом, але частенько заїжджав до нас у гості. Він так з нами і залишився.

Для всіх нас це була незрівнянна, весела, чарівна, химерна пора! Ми знали, що йдемо до чогось видатного, але й гадки не мали, що саме це буде. Всі дні змішалися і стали невіддільні один від одного. Ми навіть не могли сказати, який сьогодні день тижня.

Якось у серпні 1996 року до нас зателефонував чоловік на ім’я Ленні. Він дзвонив із Нью-Йорка і сказав, що хоче купити рекламу в нашій мережі, а також обговорити можливість купівлі-продажу всієї компанії LinkExchange. Я і Санджей домовилися, що повечеряємо з ним у Сан-Франциско наприкінці тижня.

Ми зустрілися в одному з ресторанів Tony Romas[13] що славляться широким вибором смажених реберець. Ленні назвався Біґфутом (Bigfoot), як з’ясувалося згодом, це було не лише його прізвисько, а й назва його компанії. Він замовив собі «Калуа»[14], я замовив те саме. Що ж до Санджея, то він мав зуб на цей напій. Стосунки між ними зіпсувалися ще тієї ночі, що наші сусіди по кімнаті навічно охрестили її Ніччю «Калуа», бо дехто перебрав цього напою (а потім довго не міг вийти з туалету, бо йому, бачте, було зле).

Ленні сказав, що має до нас пропозицію: мільйон доларів готівкою і акціями за продаж LinkExchange його компанії. Одним із пунктів цієї угоди було, щоб ми, на його прохання, перебралися до Нью-Йорка і почали працювати на Bigfoot. Ми з Санджеєм здивовано перезирну-лися: що для