Усі їхні секрети - Марта Кейс

Наступні фото вона упізнала. Точніше, ту, що була зображена на них. Перед нею з’явились знімки шиї з синцями, що нагадували фіолетове огидне намисто, яке залишили по собі чоловічі руки. Дана вже бачила схожі синці на дівчині, що якось підстерегла її біля роботи. Жінка тремтіла усім тілом, зрозумівши, що Олег чинить з юними, зовсім наївними дівчатами. Як ламає їх, їхню психіку та почуття гідності. Вона десять років ділила ліжко з хижаком, що полював на молодих жінок задля вдоволення власних хворих бажань.

Та дівчина, що погрожувала їй, мала рацію – ось як виглядало кохання Олега. І їй пощастило ніколи не відчувати його на собі. Бо якщо він і залишав на ній синці, то бодай ніколи не змушував повірити, що це – справжня пристрасть. Але для юних недосвідчених дівчат, засліплених коханням, майже не існувало меж, які б вони не змогли перетнути.

Дана з відразою відкинула телефон і схопилась руками за голову. Чи могла вона бодай припустити, що Олег здатен на щось подібне. Певно, могла. Але роками ігнорувала тривожні думки, які намагались докричатись до неї з околиць підсвідомого. Їй хотілось вимити власне тіло після побаченого. Стерти з себе всі його дотики та пам'ять про їхню близькість. Дана почувалась винною в тому, що сталось з цими дівчатами. Їхній шлюб зробив із неї співучасницю хворобливих вподобань чоловіка. Принаймні, їй так здавалось.

Тимур застав її в момент, сповнений відчаю та сорому. Він нічого не сказав і не ставив питань, побачивши речі, розкидані по підлозі. Чоловік присів поруч із нею і взяв її долоні у свої. Він ніжно поцілував пальці Дани, розуміючи, це – єдине, що він може собі дозволити. Їх перервав скрип паркету у сусідній кімнаті. Дана й Тимур переглянулись між собою та обоє затамували дихання, прислуховуючись до тиші.

— В домі крім нас нікого… — перелякано прошепотіла Дана, ледь ворушачи вустами.

— Я перевірю. — після в’язниці Тимур мало чого боявся. Але страх за життя Дани змусив його проявити обережність.

Чоловік тихо пройшов до кімнати з якої долинув дивний шум. Дана ступала за ним. Він повільно прочинив двері й одразу заспокоївся. В пустій кімнаті нікого не було. І місць, аби сховатись, Тимур теж не помітив. Це була ще одна гостьова спальня з двома ліжками, умебльована досить скромно.

— Це кімната хатніх робітниць. На випадок, якщо вони працюють до пізньої ночі. — пояснила Дана.

— Ходімо вип’ємо кави. Я заварив свіжу. — Тимур відчував, як його серце пришвидшено б’ється. Він почувався б безпечніше посеред лісу, ніж у цьому будинку з усіма його кімнатами й закутками.

— В мене нерви здають. Не можу сидіти на місці та чекати. Краще б уже знати, що чатує на нас попереду.

— Нічого не бійся, доки я поряд. Ніхто й пальцем тебе не торкнеться!