Усі їхні секрети - Марта Кейс

Батько не переривав розмови увесь цей час. Його рука схопилась за ручку дверей і швидко зачинила їх. Дана почула дзенькіт: уламки її розбитого серця полетіли прямісінько під ноги. Вона обм’якла в руках чоловіка, відчуваючи власну безпомічність. Ніхто не прийшов на порятунок, навіть власний батько відвернувся від неї, маючи важливіші справи.

Олег недобре всміхнувся, мовляв: ніхто тобі не допоможе. Він заніс над нею долоню і, зі свистом розрізаючи повітря, вліпив ляпаса. Дана впала на підлогу й загубилась в темряві, що прийшла разом із дзвоном у вухах. Вона закрила очі та схопилась за щоку, яка несамовито горіла після удару. Разом із тим, в ній прокинулось щось міцне та безжальне – інша людина, яка не переймалась нічим, окрім власного виживання. Як тільки в очах розвиднилось, вона поглянула на чоловіка з усією ненавистю, на яку була здатна і закричала:

— Я вб’ю тебе, покидьку! Чуєш? Ще раз торкнешся до мене і ляжеш в сиру землю! Пішов геть! — Дана верещала, ніби її ріжуть. Вона навмисне припинила поводитись як розумна зручна дівчинка.

Через кілька секунд прибігла хатня робітниця зі сковорідкою в руках. Бідна жінка не знала що думати. Двері кабінету відчинились і з нього поважно виплив здивований батько Дани. Всі застигли, роздивляючись розтріпану жінку, що сиділа на підлозі й схлипувала. Олег прийшов до тями та помітно знітився, розуміючи, що його викрили на гарячому. Він хотів щось сказати, але, не витерпівши цікавих поглядів, стис вуста і швидко втік з дому. Батько поглянув на Дану з німим осудом і повернувся до кабінету.

Лише невисока огрядна жінка відклала сковорідку і допомогла Дані підвестись. Вона нічого не запитувала, не лізла в душу, а просто відвела її до кімнати. Коли двері зачинились, Дана впала на ліжко і пригорнула до чутливої щоки холодну подушку. Біль трохи відступив і сльози покотились на білу тканину тихими струмками. Вона не боялась, що Олег повернеться, бо тепер готова була кричати на весь світ про те, що він робить з нею. Скандалу й поголосу її чоловік боявся найбільше: так само як і його батько колись.

Дана згадала Тимура і його мирний вираз обличчя, коли вона втекла зранку, наче злодійка. Він став її ліками проти душевних ран та образ. Вона дозволила собі кілька хвилин помріяти про те, яким було б їхнє життя, якби все склалось інакше. Але не склалось. І від цього мрії набули гіркого присмаку. Жінка почула голос матері в коридорі та підвелась. Вона здобула достатньо впевненості, аби нарешті поставити їй питання, від яких залежало життя самої Дани.