Квітка в рожевому горщику - Черрі

Хлопець повертається додому і навіть не вечеряючи лягає спати. Саме тому він не чує дзвінка від кращого друга. І коли прокидається зранку, то шоковано вирячується на всі смс, які від нього отримав.

— Чанбіне, я бляха закохався по самі вуха, — Чан, як завжди радісний з самого ранку і з новинами, які геть не дивують Біна.

— Це, який раз за цей тиждень? — він іронізує, наливаючи собі кави. — Хто цього разу? Милий офіціант? Продавець у магазині з яким ти фліртував? Чувак, який усміхнувся тобі в спортзалі?

— Який ти злий, — бурчить Кріс, неабияк піднімаючи настрій Біну. — Але жоден з твоїх варіантів не вірний. Це мій новий колега. Він вчора був перший день на роботі, і ми так мило поговорили. Але  знаєш що найголовніше?

— Здивуй мене, — чашка відправляється у раковину, і вже чистою на своє місце, а Чанбін іде збиратися на роботу.

— Я побачив його ауру, і він ельф, Бінні! Ти можеш повірити?! Він один з нас! — здається Кріс там танцює у себе вдома.

Певно вже й Беррі на руки вхопив вальсуючи з нею по кімнаті. Бідна собачка страждає з таким емоційним господарем, як Чан.

— Вау, невже вперше в житті це не людина? — він кидає телефон на ліжко, і вмикає гучномовець. — Але, якщо серйозно, то спробуй зблизитися з ним. Подружитися, і тільки тоді відкриватися, Чанні. Я не хочу, щоб ти переїжджав, бо тоді ми бачитимемося ще рідше ніж зараз.

— Та знаю я, знаю. Чому ти вічно повчаєш мене? — його голос з буркітливого перетворюється на замріяний. — Але цей Мінхо такий чарівний.

— Мене зараз знудить, — Бін імітує рвотні позиви, чуючи незадоволене цикання друга. — Взагалі я теж зустрів ельфа. Вперше за всі ті роки, що живу тут.

— І ти мовчав?! — здається Кріс хоче докричатися до нього і без телефону. — Хто він? Як виглядає? Якою силою володіє? Ти взяв його номер?

— Чане, я не можу відповідати на всі питання одразу, — хлопець сміється. — Я не знаю, як його звати і номеру теж не маю. Але він купив у мене землю для кактуса, який йому подарували. Думаю він володіє холодом і всім з ним зв'язаним, бо випадково заморозив мені кінчики пальців. Сподіваюся рослинку не спіткає така сама доля, як мене.

— Він зробив, що?! — схоже Кріс вирішив, що якщо не спить він, то й сусіди теж не повинні. — Чому? Як? А захисна магія?

— Цей хлопець ходить в рукавичках, мабуть щоб не видати своєї сили. Саме через них впустив свою карту, якою мав розрахуватися. Я хотів допомогти, а він зняв рукавичку, щоб підняти карту. Я не побачив, і випадково вхопив його за руку. Той злякався і випадково обморозив мені кінчики пальців, — спокійно розповідає Чанбін, і хіхікає через тишу, яка настала після закінчення його розповіді. — Ти там живий?

— Я переварюю інформацію, — глухо відповідає Кріс. — Рукавички це окей, це я ще можу зрозуміти. Але чому він не блокує магію? Не вміє? Не хоче?

— Або ж сила занадто потужна, щоб він міг її контролювати повнісю. Таке теж можливо. Він виглядає досить юним, — юнак знизує плечима, ніби Чан може його бачити. — Я б і далі базікав із тобою, але в мене сьогодні доставка товару, тому я маю бігти. Удачі тобі з цим новим співробітником.

— Дякую, але його звати Мінхо, тобі краще запам'ятати, як звати мого майбутнього чоловіка, — буркотить друг.

— Тобі з тим незнайомцем теж нехай щастить. І до зустрічі, — Кріс першим кладе слухавку, а Бін лиш хитає головою.

Його друг мав феноменальну здібність закохуватися у кожного зустрічного, а потім страждати. Хоч зазвичай цей процес такий самий швидкоплинний, як весняний дощ. Тому Чанбін не надто турбується про новий предмет симпатії Чана, бо впевнений, що друг заспокоїться після тижня спілкування.

З важким видихом юнак покидає квартиру. Він не збрехав про нову поставку, тому вже за двадцять хвилин звіряє дані з накладної, яку отримав від постачальника. Задоволено хмикнувши, Чанбін дякує хлопцеві, який приніс товар, і повертається до своєї роботи.

День минає занадто швидко, бо людей було багацько. Кожен потребував уваги продавця, поради і просто розмови. Тому під кінець дня Бін не хотів навіть розмовляти. Замикаючи магазин парубок мріяв про тепле ліжко і гарячу ванну.

— Кхм... Перепрошую, — делікатне покашлювання за спиною, неабияк лякає хлопця.

— Чому ви підкрадаєтеся? — обурено обертається, завмираючи із роззявленим ротом. — Ох, це ви, — його голос стає м'якшим.

— Пробачте, я не хотів вас злякати, — вчорашній незнайомець знічується під теплим поглядом Біна. — Я приніс подарунок у знак вибачення за вчорашній випадок, — і перш ніж Чанбін починає відхрещуватися білявий парубок віддає йому невеличку рослину в милому, рожевому горщику.

Хлопець кліпає кілька разів, розглядаючи маленьку квітку в своїх руках, а тоді починає сміятися. Щиро, голосно, відкрито, змушуючи незнайомця почервоніти, і трохи знітитися.

— Пробачте, — він витирає сльози з кутиків очей. — Просто це дуже комічно. Я володію магією природи, і до того ж маю свій садівничий магазин, а ви принесли мені квітку.

— Подумав, що це вас втішить, — хлопець підіймає кутики губ.

— Правильно подумали, — Чанбін всміхається ширше. — Але може ви б сказали, як вас звати, бо я — Чанбін, можна просто Бін.

— Ох, так, — він легко вдаряє себе долонею в чоло. — Мене звати Хьонджін, можна просто Джін.

— Окей. Дякую за цю крихітку, Джіне. Я берегтиму її, як зінницю ока, — юнак бачить, як після цих слів бліді щоки нового знайомого забарвлюються рожевим. Надзвичайно мила картина, яку Бін ще не раз згадуватиме довгими вечорами, лежачи в ліжку.

Між ними запановує незручна тиша, та Чанбін не хоче йти. Але разом з тим поняття не має, про що поговорити. Тому переступає з ноги на ногу, не наважуючись попрощатися із Хьонджіном.

— Тож... — каже несміливо підіймаючи погляд на Джіна, — ...Що плануєш робити у цьому місті?

— Ще поки не вирішив, — він привітно всміхається. — У який тобі бік?