Як Настя себе шукала - Ася Гарбузова

Ангел опустив крила, і його постать наблизилася. Від нього йшла сяюча м’якість, а очі світилися ніжністю.

“Роби те, що відчуваєш правильним. Слухай своє серце. Воно завжди говорить правду,” — знову промовив ангел, але голос його звучав не словами, а як шепіт в її свідомості.

Настя задумалася. Вона відчула, як образи її повсякденного життя почали пропливати перед її очима: університет, уроки, люди, з якими вона спілкувалася, і навіть моменти самотності, коли вона сумнівалася в собі.

“Але як відрізнити голос серця від страхів і сумнівів?” — її питання здавалося простим, але вона знала, що відповіді їй бракувало вже давно.

Ангел підняв руку, і перед Настею з’явилася квітка. Вона була невелика, з тендітними пелюстками, які переливалися золотавим світлом.

“Слухай спокій. Коли ти відчуваєш, що щось приносить тобі радість, любов чи спокій — це голос твого серця. Усе інше — лише тінь, яка зникає, якщо ти обираєш світло,” — пролунала відповідь.

Настя торкнулася квітки, і її наповнила хвиля тепла. Квітка розтанула в її руках, залишивши за собою відчуття безмежної легкості.

“Дякую,” — прошепотіла вона, відчуваючи, як світло навколо починає поступово згасати. Їй хотілося ще трохи залишитися тут, поряд із цим дивовижним відчуттям, але щось всередині підказувало, що пора повертатися.

Голос Маланки став поступово повертати її до реальності.

“Ти можеш відчути, як твоє тіло знову стає важчим, як ти повертаєшся до теперішнього моменту. Вдихни глибоко і видихни. Коли будеш готова, відкрий очі,” — говорила вона.

Настя повільно розплющила очі. Її обличчя було спокійним, але погляд сяяв. Маланка спостерігала за нею з теплою посмішкою.

“Як ти?” — запитала вона.

“Дивно… і прекрасно. Я побачила ангела. Він сказав, що я маю слухати своє серце,” — відповіла Настя.

Маланка кивнула, і її очі засяяли, немов вона вже знала, що так і буде.