Усі їхні секрети - Марта Кейс

— Ти слабак! Хочеш звинуватити у своїх проблемах всіх навколо. Але ти сам обрав власну долю. Чи може я підсунув тобі наркотики? Ні, це був твій вибір! І не треба перекладати на її плечі свій біль. Нічого вже не повернеш.

— Я хочу жити, розумієш? Не існувати, а жити! Якщо я не розповім правду, то не пробачу собі.

— Гадаєш, що вона тобі пробачить? — жилка на скроні Олега роздулась і пульсувала від злості.

— Правда усе одно відкриється. Мені немає чого втрачати. Ми їй завинили, дуже завинили. Ти хоч любиш Дану? — якось зверхньо запитав Володя, ніби вперше в житті відкрив у собі здатність йти проти друга.

Олег відреагував швидко, як хижак, що одним точним стрибком звалює здобич. Він сильно штовхнув Володю в темний закуток, якого не торкалось світло ліхтаря. Його руки притискали друга до дерева, мов намагались вдавити в міцну кору і поховати в ній назавжди. Володя злякано глядів у розлючене обличчя Олега й хапав ротом повітря. Все це продовжувалось не більше п’яти секунд. А тоді Володя відчув, як руки, що вдавлювали його в дерево, опустились.

— Не лізь до нас! Вона вже й так настраждалась. — Олег витріщився на Володю, ніби чекав вибачень.

— Що ви тут робите, хлопці? — запитав позаду чоловічий голос.

— Нічого, — зухвало відповів Олег і додав пошепки, звертаючись до Володі, — Я тебе попередив!

Чоловік підійшов ближче, а Олег різко повернувся та подався геть. Він одразу впізнав допитливого гостя – в їхню розмову втрутився батько Володі. Сивина на скронях і глибокі зморшки навколо запалих очей малювали сумну картину життя. Так воно і було: Василь Михайлович встиг ковтнути горя за останні десять років. Він підійшов до сина і, помітивши, що на сорочці не вистачає кількох ґудзиків, запитав:

— Що ви не поділили цього разу?

— Тату, дай мені спокій! Я ж не маленький хлопчик! — Володя роздратовано поправив сорочку і поспішив втекти, не даючи батькові пояснень.

Василь Михайлович лише закивав головою із боку в бік. Якби не дружина, яка покоїлась на кладовищі недалеко від Міжвиська, він би давно продав величезний будинок, взяв би з собою цю тридцятирічну халепу, яку називав сином і подався б жити у гори. Але то були лише мрії літнього нещасного лікаря, який давно витратив найкращі дні свого життя.